- Ганна Чубач - 42 - - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 3245

» Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » Статьи » 42 » Ганна Чубач

Ганна Чубач


Чубач Ганна Танасівна народилася 6 січня 1941 року в с. Плоске на Вінниччині. Закінчила Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова (1968) та Вищі літературні курси при Літінституті ім. Максима Горького (1973). Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро».

Авторка збірок «Журавка» (1970), «Жниця» (1974), «Ожинові береги» (1977), «Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980), «Святкую день» (1982), «Житня зоря» (1983), «Листя в криниці» (1984), «Літо без осені» (1986).

ГАННА ЧУБАЧ:«МИ ПРИХОДИМ У СВІТ ДЛЯ ЛЮБОВІ, ВСЕ, ЩО ІНШЕ — НЕПРАВДА ГІРКА»
Небагатьом поетам у наш непоетичний час вдається вторувати стежку до сердець читачів, а без зворотного зв'язку складно писати. Отже, вкотре згадуючи хрестоматійну фразу про те, що на нашій землі поет — це щось більше, ніж поет, українські митці стають і політиками, і менеджерами та продюсерами власних видань.

Одне слово, опановують нові професії, аби вижити й продовжувати творити. Відкинувши зайвий песимізм, слід визнати, що велетенська енергія розуму й душі, поєднана з Даром Небес, таки приносить добрі результати. Переконливий приклад — наша славнозвісна сучасниця, поетеса Ганна Чубач.
Минулий рік вона завершила на оптимістичній ноті — вийшла у світ 60-та збірка письменниці «Серед зневір і сподівань». До неї увійшли як ліричні, так і гостро публіцистичні твори, що не приховують ні радощів, ні тривог — і українських, і загальнолюдських. Хоча деякі критики стверджують, що, мовляв, треба було Ганні Чубач і далі лірику писати, а в політику не втручатися, на мене читання цієї пристрасної ліричної публіцистики (визначення авторки) навіяло зовсім інші думки. Найперше, про творчу різноплановість Поетеси, яка відбулася в літературі. А ще про те, що лише ті, хто вправно володіють словом, здатні точно і влучно поставити діагнози моральних хвороб, що так важко піддаються лікуванню. Серед цих вибраних — Ганна Чубач.

Родима Ганна
Мати ще замолоду називала Ганну родимою, тобто талановитою. Так казали на рідній поетесі Вінниччині — родимий, наприклад, до шиття чи будівництва. Чому вона народилася з поетичною душею? «Тому що я дитя любові — великої і чистої, як сльоза»,— пояснює Ганна Танасівна. — Мій батько три роки тільки дивився на маму, а вже потім вони побралися».
Потроху стає банальним вислів «усі ми — родом із дитинства», але краще не скажеш. Це не просто художній прийом. До речі, новітні дослідження психологів теж свідчать про те, що враження, отримані людиною в дитинстві, багато в чому визначають її подальше життя. Так сталося і в нашої героїні. Коли вона згадує своє повоєнне, не дуже сите дитинство, очі світяться радістю. В уяві оживають чомусь не злидні, а доброта і щедрість людей, котрі оточували її.
— Мій батько не повернувся з війни (я ніколи його не бачила),— розповідає Ганна Чубач,— ми жили дуже бідно, але які в нас були великодні. Дівчата у віночках бралися за руки, я ходила в них по руках, клала малесенькі ручки на голову. Мене завжди чимось пригощали. Я росла серед розкішної природи — от, здавалося б, вологі стежки, пробіжиш босоніж, а вони, виявляється, теплі. А як співали навесні солов'ї! Пам'ятаю, тримає мене мати на руках, сільська жінка дає мені шматочок хліба й каже: «Боже, він чорний, як земля». А я дивлюсь на землю: вона — зелена. Незрозуміло, думаю. Вже тоді почала розрізняти деталі. Ніколи не забуду, як ми грали у перемогу — 11 хлопців і я, єдина дівчинка. Брали глину або чорнозем, місили гармату й робили дірку, щоб стріляти у ворогів. Додому приходили замурзані, але щасливі — фашистів перемогли.
Наснажує гарними спогадами і юність. Зірка Чубач засвітилася в українській поезії у благословенні 1960-ті. Живі були корифеї, які безкорисливо підтримували молодих, обдарованих «літературних новобранців». Нині важко повірити в те, що Ганну Чубач прийняли до Спілки письменників, коли вона була авторкою... однієї поетичної збірки «Журавка». За рекомендацією юна поетеса звернулася до Платона Воронька. Вони з дружиною гостинно її прийняли, а потім Платон Микитович каже: «Дівчино, сідайте, я писатиму вам рекомендацію». Ганна здивувалася: «А ви ж книжку не читали!» Тоді він пробіг очима вірш «Журавка» й підтвердив: «Дівчино, так ви ж дуже талановита». Другу рекомендацію дав Павло Усенко.
Прихід в українську літературу молодої подільської «Журавки» привітали письменники Олесь Гончар, Андрій Малишко, Борис Антоненко-Давидович, критик Микита Шумило, якому належать слова: «Я люблю двох поетес: одну — мужню, другу — ніжну». Недоброзичливці почали закидати Ганні: «Невже ти рівняєшся до Ліни Костенко?» Вона відповіла: «Люди добрі, я ні з ким не змагаюся. Просто своєю ніжністю хочу дорівнятися до мужності Ліни Василівни».

Крамольна фраза
Серед тих, хто підтримав пані Ганну на літературній стежці, був видатний співак Іван Козловський. Він запрошував молоду українську поетесу на літературні вечори до Москви. Представляючи її публіці, казав: «Захоплюємось красою цієї дівчини, а вона ж іще яка гарна поетеса! Читай, Ганнусю». І вона читала:

Стою берізкою край шляху,
Край шляху втомлено стою,
А вітер шарпає з розмаху
Косу заквітчану мою.

Після однієї зустрічі зі славетним артистом, чекаючи тролейбуса на зупинці, написала вірш «Білі клавіші», присвячений Іванові Семеновичу. Цей твір став каменем спотикання, коли видавали збірку «Ожинові береги», до якої він увійшов. У пильне око директора видавництва «Радянський письменник» Мирослави Лещенко впали рядки:

Тиха пісне співучої нації,
О, яка ти для світу велика!

«Ніякої нації!» — владно промовила начальниця. Виправила «крамольну» фразу на іншу — «Тиха пісне в усіх варіаціях». Рима збереглася, але часточку вкладеної душі було втрачено, і це надто засмучувало авторку. В примірнику, який Ганна вислала Іванові Семеновичу до Москви, вона від руки написала слова первісного варіанта. Отримала від нього вдячні листи, співак телефонував і казав: «Я всі ваші вірші прочитав, шкода, що немає Рильського — він дав би їм гідну оцінку».

«Не відмовляю людям у добрі»
— З вершини своїх літ часто думаю: чого мені люди так допомагали? — говорить поетеса. — Коли молода була, думала, що залицяються. Тепер мені соромно за ту думку, адже з роками зрозуміла: це були фронтовики, які жили за іншими, чистішими моральними законами. Вони бачили в мені сироту, дочку солдата, що загинув на війні. І вважали за свій обов'язок допомогти. Тому і я не відмовляю людям, що й мені не відмовляли у добрі.
Ганна Танасівна сповна повертає «борги»: на літературних вечорах дарує присутнім свої нові книги, частує знайомих і незнайомих людей, котрим пощастило потрапити до її затишної оселі (я була свідком того, як гостинна господиня годувала обідом двох дівчат, що прийшли рекламувати кухонний посуд. І мимоволі подумала: «Багато хто їм би дверей не відчинив». «Я не буду нічого в них купувати, просто хотіла пригостити», — пояснила мені потім поетеса). Окрема розмова про те, як дарує вона власні пісні виконавцям, як упродовж двох років веде на каналі «Культура» Українського радіо авторську програму «Дзвінка ріка» (таку саму назву має поетична збірка Ганни Чубач), у якій не лише звучать її вірші й пісні. Ганна Танасівна запрошує до студії цікавих особистостей, порушує гострі проблеми. Отримує численні листи слухачів. А гонорарів не отримує ніяких. Чомусь не змінюється на краще ставлення до митців у нашому суспільстві. Чомусь вважається, що їхня робота не обов'язково має оплачуватися.

«Замовляю музику словам»
До речі, про пісні. Читачі, певно, здивуються, довідавшись, що маю на увазі не тільки музичні твори, написані на вірші Ганни Чубач. Їх, звісно, чимало — понад 300, створених у співдружності з композиторами Олександром Білашем, Людмилою Єрмаковою, Тетяною Стаматті-Оленєвою, Михайлом Чембержі, Людмилою Височинською. Та поряд із тим Ганна Чубач складає мелодії сама! Як їй це вдається без музичної освіти?
Технологія — проста. Авторка записує пісню з власного голосу (співає так, як підказує душа) й віддає запис співакам. Вони, звичайно, пристосовують пісні до свого голосу й виконавської манери, змінюючи деякі нюанси. Тоді народжується новий варіант пісні, й Ганна Танасівна його сприймає, однак сама продовжує співати так, як чує мелодію тільки вона.
Мабуть, далися взнаки музичні гени, адже батько Ганни Танасівни був скрипалем. Нині її пісні (найвідоміші з них — «Крила», «Хустка тернова», «Не відлітайте, лелеки», «Пісня про поле...», «Горіло над морем багаття», «Замовляю музику словам») — у репертуарі Олександра Василенка, Юрія Рожкова, дуету «Горлиця», Івана Красовського. Цікаво, що звання «заслужений діяч мистецтв України» Ганна Чубач отримала не за суто літературну діяльність, а за авторські пісенні програми, з якими поетеса та її улюблені виконавці виступають у різних регіонах України. Професійно триматися перед публікою поетесі допомагає... її давня мрія — вступити до театрального інституту.
— Пройшла за конкурсом у навчальну студію при Київському театрі оперети,— повідомляє пані Ганна маловідомий факт із власної біографії, — але того ж року мене зарахували до поліграфічного інституту. Я вирішила не бути актрисою, проте вчилася в студії дикції, постави, ходила на уроки художнього слова. Мені мама й бабуся казали: «Ганнусю, вчися — в житті все знадобиться». Я і редагувати вчилась, працювала бухгалтером і кодифікатором (така юридична посада була). Багато робила дурної роботи, як бабуся казала. Але тепер та дурна робота мені допомагає. Можу скласти кошторис книжки, оскільки обізнана з поліграфією. Тож нічого даремно не минає.

«У дитячих віршах відкриваю себе»
Ще одна грань її поетичного таланту — література для дітей. Загадки, скоромовки Ганни Чубач — справжнє диво, за допомогою якого дітлахи вивчають алфавіт, виробляють артикуляцію.
— У мене вже 12 скоромовочних абеток, — розповідає поетеса. — Цьогоріч вийдуть нові дитячі книжки: «Веселі хтосики», «Моя країна — Україна». У патріотичному вихованні дітей дуже потрібні доступні маленьким читачам віршики про наш прапор, Тризуб, Свято Незалежності. Із задоволенням працюю над підручниками. Пишу вірші для «Рідної мови» 5-го й 6-го класів. Такі цікаві теми дають (наприклад, «префікси при- і пре-»), а я фантазую і тішуся, коли вдається. Скажу більше, у дитячих віршах, загадках, скоромовках я постійно відкриваю себе. Моя перша абетка «Алфавітні усмішки» покладена на музику Олександра Білаша. Для кожної з 33-х літер я написала вірш, який складається з шести рядочків, і кожен з них починається з цієї літери. Приміром, ось такий — для «р»:

Рік у рік біля воріт
Риє нірку чорний кріт.
Рік у рік скриплять ворота.
Рив би ти собі навпроти.
Рипи-скрипи, не рипіть,
Рию там, де хочу рить

Дитина запам'ятовує дію, і їй легше пригадати рядки. Вигадала і «Смачну абетку». Коли трирічна дитина їсть, її можна вчити алфавіту:

Ананас, ананас
Не росте чомусь у нас,
А маленький хлопчик Вася
Дуже любить ананаси

У процесі гри дітки значно краще засвоюють матеріал. На Херсонщині зустрілася з логопедами й почула від них: «Ми вам дуже вдячні — те, що зазвичай вчимо півроку, пройшли за три тижні завдяки таким віршам».
До слів Ганни Танасівни додам, що не лише школярі, а й студенти філологічного факультету Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова опановують майстерність, техніку мовлення, орфоепію, дикцію, закони логічного читання теж за допомогою абеток Ганни Чубач.

«Що намрію, те й збувається»
«Мені щастить на добрих людей»,— любить повторювати поетеса. Почула від неї й таку фразу: «Бог до нас добрий, а от люди — не завжди». Як усі талановиті люди, пані Ганна витримала нелегкі життєві випробування. Не завжди по-джентльменському поводяться колеги-чоловіки, хтось заздрить, когось палко кохала без надії на взаємність. Та вона вистояла. Тому що мріяла й не опускала рук:
— Я — рокована, що намрію, те й збувається. Люди приходять ті, з якими хочу спілкуватися. Чоловік у мене прекрасний — я такого собі намріяла, й ми зустрілись, дарма що не в молоді роки. Мрійте, не впадайте у відчай — ми часто дуже легко опускаємо руки. А ще раджу — своєму онукові Гордійчику (та й дорослим теж) — повісити над робочим місцем напис: «Найбільший мій ворог — лінощі»). Тоді успіх вас неодмінно знайде.

Зустрічаймось, вітаймося словом,
Погляд в погляд, на руку рука,
Ми приходим у світ для любові,
Все, що інше, — неправда гірка
Ось така поетична порада від Ганни Чубач.

Категория: Ганна Чубач | Добавил: admin (07.04.2011)
Просмотров: 1202
» Поиск

» Друзья сайта
  • Создать сайт
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz
  • Все проекты компании

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2014
    Сделать бесплатный сайт с uCoz