ІВАН БАГРЯНИЙ
Золотий бумеранг
І
В орбіті сонця Альма Матер Маршрутом зоряних фрегатів В етері з гуготом летить Крізь цілий ряд тисячоліть… Ані на мить,
Ані на цаль Не схибивши, невтомно ходить — Космічний еліпсис виводить І разом з сонцем гне в безодні Непередбачену спіраль. З яких же воль? Якого бога? І з примхи дьявола якого? Куди й по що — без мап,
без дат Параболить, летить фрегат, Параболить серед нічого? Куди? Звідкіль цей корабель — Мара безоднь, мара пустель?!. Від нефіксованої дати, Через мільйони літ і ер, Аж дотепер і відтепер Жене в етері Альма Матер, —
Стримить! Жене із сонцем вдвох Космічним, божевільним гоном, За беззаконням чи законом, Шляхом космічних катастроф; В ніщо, у безвість, у ніде — Параболить, поки впаде. Параболить поза законом. Але де падати й куди?
Нема понять "сюди" й "туди", Нема сторін, ні дна, ні д'горі, — Порожнява фантасмагорій, Порожнява нудна, страшна, Порожнява без меж, без дна, А в ній, в ній крах — лиш зустріч двох, — Фінал космічних катастроф.
І гонить, гонить в безвість чвалом, У невідоме, на поталу, В ніщо, у ніч закований, Параболить рокований. Параболить к цьому фіналу Життям вантажен корабель — Мара безоднь, Мара пустель. Від нефіксованої дати
Так вічність падає, летить, Через пустелі миготить В орбіті сонця Альма Матер. Вже й сонце, падати й світить Стомившись, стало погасати — В орбіті сонця Альма Матер…
ІІ
Холодні ґлетчери і шпилі,
Материків хребти в тумані, Ясні свічада океанів, Плаци великі і малі — Пливуть по круглій оболонці І повертаються під сонцем… І повертаються в імлі Рухливі контури землі.
ІІІ
Так перед учнем на столі —
Десь на Землі — її подоба, Продукт людського мозку, глобус — Портретик капосний Землі — Перед ясним дитячим оком Стає то тим, то іншим боком Пливе… Ах лихо! Чи ж пливе? Чи так? Зовсім не так, сливе.
Невдалий твір митця-невдахи Напів з паперу, напів з бляхи, Підмазаний, щоб не рипів, Рипить в коростяві струпів, — В тенетах різних ахіней, В пітканні мотузів і шлей. Географічних смуг і ліній, — Як дохла вобла в ятерині
З прогоничем у животі, Рахуби завдає отій Малій допитливій дитині. Лиш марно хмарить тихий зір Грайливих радісних озір — Очей дитячих синіх-синіх, Єдиних тут живих озір. По копії нулі, нулі… Ах, любий мрійнику з Землі!
Покинь цю бульбу на столі! Облиш цю копію Землі.
IV
Через етер, через віки, Без втулки, осі і чоки, Без компаса і без стерна… — Оце-о Мати! Це вона! Жене безоднями в імлі, Мерехкотить на чорнім тлі.
Яснять свічада океанів, Мигають пасма гір в тумані, Материки й архіпелаги, І острови, і острівці З нічних холодних манівців Біжать по соняшну наснагу. Спішать. Пливуть, пройшовши тінь, Під зливу соняшних промінь.
І гріє сонце їх і ллє Снагу через мільйони льє, — Свій живодайний вогнецвіт Без обміру і без контролю Потопою злива в юдолю — В живий, ним витворений світ, — Нехай буя! Нехай живе! Нехай лишень за ним пливе.
І радо назирці здаля Не відстає, спішить Земля. Попід зеніт притьмом проходить, Під зливу кожну цаль виводить, Живе! — і плодить, плодить, плодить, — Мільйонам форм життя нове Дає Й безоднями пливе.
Колиска. Фарма. Корабель!!. Мара безоднь. Мара пустель.
V
Благословенний світ — Едем! Скарбів незлічених юдоля, Доробок безлічі віків, На золотих шнурах ґондоля — Земля п'ятьох материків. Буяє, миготить, тріпоче,
Через безмежну прірву ночі Жене, мов радости юла, — Стримить через усенькі сфери В серпанку ніжнім атмосфери… Дитина Сонця і Тепла. Колиска людськости — Земля.
VI
Земля без Заходу і Сходу,
На два льодових бігуни. На двох суцільних брилах льоду Лише й немає там народу, Бо не бува, либонь, весни. Там не сягає сонця промінь. Там не буває злив і грому. Там прирекли вже так — "не жить". Бігун не йде, бігун стоїть.
Між бігунами ж, між льодами, Між бігунами буйний цвіт. Між бігунами барви-плями… Між бігунами рух і гамір… Між ними казка, казка — світ! Світ в веселках, у гомоні, Світ в радіснім поломені. Там кожна чверть і кожна цаль
Під зливу соняшну виходить, — Живе І плодить, плодить, плодить… І тче в них соняшний рискаль В мільйонах форм, як дивні міти, Життя окремішніх світів, Щоб кожен жив, Щоб кожен цвів, Родився сам і вмів родити.
Благословенний світ — Едем!
VII
Так в буйнім патосі цвітіння, Покірна воля рискаля, Пливе й гойдається над синню Колиска людськости — Земля. Колиска безлічі народів, Доробок безлічі віків,
Земля без Заходу і Сходу — Земля п'ятьох материків. Буяє. Миготить. Тріпоче. До млосних любощів охоча. У діадемі променів, У веселках, у гомоні, Серед пітьми, серед пустелі — Яка ж бо ти й прекрасна, леле!
Яка ж ти й гарна оддаля, О, Альма-матінка Земля!
VIII
Земля без Заходу і Сходу, Без конфірмації Земля, — Без пашпорту в просторах ходить, Без атестації гуля. А на Землі… Гей на Землі… Там на Землі туман і мла.
Там на Землі діла малі — Діла людські — свої діла. Торги… Бойовиська… Походи… Аж кров'ю давиться Земля! Земля без Заходу і Сходу, Без конфірмації Земля, — У приписи сповивана, Ґранатами поливана,
Засмикана, закивана Земля. І кожен день, і уночі І кожна тля — анічичирк. Земля без Заходу і Сходу Та й і без виходу Земля! Там без квитка, либонь, не ходять, Там без ключа й замка не сплять. І кожен день, і уночі
І кожна тля — анічичирк. Без пашпорту не родиться, Без дозволу — не мре, Без кодексу — не сходиться, Без "права" — не бере. Не їсть без молитовника, Не любить без чиновника, Без палки й арештовника
Ні мовить, ні оре. Не снить без конституції, Не д'хне без контрибуції, Без чиншу й екзекуції Ні дума, ні пере… Земля без Заходу і Сходу, Без конфірмації Земля, — Без пашпорту в просторах ходить, Без візи шейха й короля.
А на землі… Гей на Землі… Там на Землі туман і мла. Там на Землі діла малі, Діла людські — свої діла: На "Сходи" й "Заходи" розбили, Переділили бігуни І кожну чвертку розчертили, Мов "пітагорові штани".
Та все стовпи… стовпи… і лати… І таблички, і патрулі… Що стовп — то й штат, а в кожнім штаті Наглядачі і "королі", Чи раднаркоми там, магоги, Божки, божечки й демагоги, Шамани й йоги… Що кому! Несуть Талмуд. Пасуть юрму.
Ведуть її. Вставляють стекла. Несуть ключі від "Раю" й "Пекла", Та у всіх нові! Та у всіх свої!.. Я пізнаю Тебе по їх! Я пізнаю тебе по шатах — По глицях, по стовпах, по латах, По тюрмах, По тюремних ґратах!
Я пізнаю тебе по штатах, О, Мати-Земле, Альма Матер! О, Земле Мати, Альма Матер!
ІХ
Щезає ніч. Щезає день В безодню, в вічність, у ніде… Серед пустель на чорнім тлі По сніжно-білій оболонці
Пливуть і крутяться під сонцем, Пливуть і крутяться в імлі Рухливі контури Землі.
Х
Ось край богів, жертовня Чарки — Вітчизна Данте і Петрарки У сяйво з темряви гряде І Елінку стару веде За руку —
впитися іще Хмільної радости, ачей Не доведеться раптом вдруге… Країна пензля в плямах, в смугах… Країна мрійників-майстрів… Країна деспотів-царів… Попід зеніт притьмом проходить І у зеніт люфу наводить,
І у зеніт стромля хрести, Стромля зіньки, стромля персти… Неначе просить до "Раю" — Ридає, ницьма лежучи, І хтось у ній ключі тримає — До "Раю" начебто ключі. Підносить очі і персти, Підносить чаші і хрести,
Підносить руки д'гoрі, д'гoрі!.. У власних вир фантасмагорій. А д'гoрі — тільки пустота, А в ній, як латка золота, Пливе Вона — минає зорі. О, край Петрарки й край Тезея! Край мрій, колізій, Колізея!..
Ще Юлій Цезар і Нерон Навчали в нім божків любити, Навчали різатись і битись Та шанувати блиск корон. Відтоді всохла навіть Лета. Відтоді вимерли поети. Вона ж усе шука мети, — Стромля в зеніт зіньки й персти,
Шукає "Раю" в атмосфері — В якійсь там сфері у етері, — Ридає, ницьма лежучи, Й тримає ковані ключі. Сама собі снує тенета, Сама собі жалобу тче, Замісто Тибра, прагне Лети, Замісто сонця… От іще!
Ах, Земле — Земле! Все вотще! Там пустота в тій дивній сфері Химерних мрій Аліґієрі!.. І блідне Дантова свята, Зникає смужка золота.
ХІ
Серед пустель, на чорнім тлі, По сніжно-білій оболонці
Пливуть і крутяться під сонцем, Пливуть і крутяться в імлі Рухливі контури Землі.
|