» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4016

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Апрель » 9 »
13:51
ЩЕДРИЙ ВЕЧІР

Чи знаєм ми наші обряди і звичаї,

чи їх не затьмили канони чужі?
Пригадую: скільки краси таємничої
у Щедрому вечорі — святі душі…

І скільки пориву в розміренім цокоті

копит за вікном, у розгоні саней...
А в хаті наш батько сідає на покуті,
і ми за столом, ціла купа дітей.

Між батьком і нами — кутя і крученики,

шкварки й холодці, — все аж очі вбира,
яєчня, ковбаси, в макітрі — вареники,
коржів, пирогів отакенна гора!

І як наша мати зуміла настачити?

Ось батько з-за тих пирогів до рідні
(навмисне пригнувшись): — Чи ви мене
бачите? —
А ми в один голос: — Не бачимо! Ні...

— Видать, — каже батько, — були не

ледачими».
Помолимо ж Бога та вдарим чолом,
щоб ви мене, діти, й на той рік не бачили,
як сядемо знов за святковим столом.

Вертаюсь до мови тії чарівничої

і щиро бажаю, щоб вічно жили
такі дорогі родові наші звичаї
і гнулися в нас від достатку столи.

ПО САМУ ЗАВ'ЯЗКУ


Цікаві вирази народні

Ось каже чоловік один:
«В провулок напхано сьогодні
по саму зав'язку машин».

А другий каже, що у нього

по саму зав'язку турбот.
Звідкіль тут зав'язка? У кого
дізнатись учням про зворот?

— Так, певно, говорити стали, —

сказав Олесеві дружок, —
тому що зерно насипали
по саму зав'язку в мішок.

Та ось питають на уроці —

що скаже вчитель про слівце?
— Е, народилося в сорочці, —
всміхнувся він, — словечко це.

У давнину, коли в людини

ще ґудзики не повелись,
була в сорочці чи кофтині
на шиї зав'язка колись.

Коли ж по горло хтось наївся —

«по саму зав'язку», — казав.
Отак цей вираз і прижився:
народ сказав, як зав'язав.

СПОГАД


Мене спинила біла піна гречки,

легка і запашна, неначе збита
крильми веселих бджіл.
А недалечке
долина, вся духмяністю налита.

Де я читав таке? Та ще ж у школі!

Це ж Коцюбинський! Літ спливло немало.
Тепер іду: лунає пісня в полі,
і все це наяву мені постало.

Це ж «Intermezzo»!

Що той грім і туча?
П'єш трунок цей — і серце знову юне.
І арфа долами дзвенить співуча,
і вітерець перебирає струни...

ШИРОКА НАТУРА


Варить юшку в казані

дужий козарлюга.
В ложку взяв: смачна чи ні
із-під вусів дмуха.

Ось із вогнища дістав

гілочку-кривульку,
жар-вуглинку відламав,
затоптав у люльку.

Ще в огонь хотів дровець

підікласти трохи,
та штанами — хай їм грець!
зачепив триноги.

Леле! Вже обідать зась,

вже не буде діла:
добра юшка розлилась,
тільки зашипіла.

Він обличчя поверта,

в степ сердито кида:
— От проклята тіснота —
й повернутись ніде!

ВІН І ВОНА


Загадка


Ану відгадайте, друзі, що це значить:

він завжди за нею в небесах простує.
Його кожен чує, та ніхто не бачить,
її кожен бачить, та ніхто не чує.

Що це таке?


(Грім і блискавка)


ПОГОВОРИЛИ


Жарт


— Здоров будь, весельчак,

як живеться, мій друже?

— Та не так, щоб і так,

і не дуже, щоб дуже.

— А що мозок сушить

чи журиться та плакать?

— Е, та що говорить,

як нема що й балакать!

УКРАЇНСЬКІ ПРИКМЕТИ


1 ПРОГНОЗУВАЛИ ДОСТЕМЕННО


Сьогодні добре знають люди,

яка погода завтра буде,
бо теле- й радіопрогноз
підкаже — спека чи мороз.

В старі ж часи — і це знаменно

діди й бабусі наперед
прогнозували достеменно
погоду з безлічі прикмет:

як місяць гострий — на негоду,

як рівний — на ясну блакить,
щербатий — то відомо зроду,
що незабаром задощить.

Якщо дізнатися належить,

така погода чи така —
старе й мале уважно стежить
за виглядом молодика:

якщо з рогами він крутими,

то знай — невдовзі дощ ітиме;
з положистими заяснів —
чекати слід погожих днів.

Що це не примха, не зухвалість

дізнався я ще в юні дні:
ставалось, як прогнозувалось,
на подив людям і мені

На колос, на рясні стеблини,

на тиху нехворощ і хвощ
сьогодні промінь сонця лине,
а завтра йде краплистий дощ.

2. ДИВИСЯ, МИТЮ, ПРИМІЧАЙ


Мене у ліс водила мати:

—Хіба не диво цей Шамрай? [4]
В нім стільки можна прочитати —
дивися, Митю, примічай.

— Рослини, — каже, — не прогледять

ані жари, ні бур, ні гроз.
І про погоду попередять —
умій лише читать прогноз.

Он папороть побіля хмизу:

а підійди поглянь лишень —
як листя скручене донизу —
на сонячний, погожий день.

А рівне, випростане листя —

готуйся, друже, хоч-не-хоч —
біжи вкривай сінце в обійсті,
бо неодмінно буде дощ.

Як дурманять акацій квіти

й над ними в'ються комарі —
погожий день тобі не світить:
то вже негода на порі...

Давно матусі вже немає.

А я прибув. Стою в Шамраї,
де папороть. Біля куща.
Без парасоля, без плаща.

А листя випростане, рівне

поміж зеленої трави.
І з неба зирить око гнівне
з-під хмари, наче з-під брови.

Висять прозорим малахітом

гілки акації вгорі
І над пахким жовтавим цвітом
роями в'ються комарі

Шамрай. Дерев зелена брама.

Біжу, бо про негоду в нім
мене попереджає мама
рослин барометром живим.

3. РОСЯНИСТИЙ ПЕРЕСПІВ


Старші люди мовили мені,

що коли з листочка навесні
можна спити росяні краплини,
незабаром соловей прилине.

Я щодня шукав росу на листі,

обдивлявся я квітки барвисті
Як заграло сонце у росині,
соловей озвався на калині.

І щодня між листом росянистим

витинав колінця навесні,
розсипались росяним намистом
срібних звуків розсипи рясні

А ячмінь же колос викидає —

соловейка голос покидає.
Справді, ледь з'явивсь ячмінний колос —
соловейка враз покинув голос.

ПЕРЕМОВИНИ ДЯДЬКІВ


Змалку я любив село,

де дядьки на всьому знаються.
І цікаво нам було,
як вони перемовляються.

Хто яких вживає слів,

як у речення їх зв'язує.
Ось розмову двох дядьків
третій дядько переказує:

«Хто тобі, — ка', — молотив?»

Ка': «Семен Пацула з Миною...»
«Скільки ти, — ка', — заплатив?»
Ка': «Три пуди з половиною...»

Замість «каже» — просто «ка'»:

Курманівська [5] мовна з'явинка -
колоритна, слобідська,
як у Квітки-Основ'яненка!

БІЛА ВОРОНА


Не в шовках-оксамиті

в тридцять третьому році, -
в білій маминій свиті
я сидів на уроці

Відчували судому

у нетопленій школі
Якось біг я додому
поміж верби й тополі

І почув тої миті

з двору діда Софрона:
«Не щастить цьому Миті:
він — як біла ворона!»

Буду ту одежину,

кляту«білу ворону»,
ідіому невинну
пам'ятати до скону.

В пору ту світанкову

не сягала уява,
звідкіля в нашу мову
залетіла та ґава.

Нині знаю я, звідки:

між усякої тварі,
хоч буває це зрідка,
білі є екземпляри.

Білий крук чи лисиця —

їм бракує пігментів.
В світі їх — одиниці
між усіх континентів.

Тому скрізь по країнах,

без межі і кордону —
скрізь на різко відмінних
кажуть: біла ворона!

ЩО ЗА ПТАХ?


Загадка - жарт


Любі юнко і юначе,

що за птах то пролетів,
що про нього кажуть, наче
важить сорок він пудів?

Що за птах?


(Сорокопуд)


ВАША СУПУТНИЦЯ


Загадка


Лечу від краю і до краю,

чарую дивними словами.
Я вас на крилах підіймаю
або сумую разом з вами.

Хто я?


(Пісня)


Я АНІ СКРИПКА, АНІ БАС


Загадка


Я ані скрипка, ані бас,

сама із деревини,
та звеселю й спечалю вас,
коли мій спів полине.
З моїх складів неважко скласти
словечка сопка й спілка.
Отож назвіть мене, будь ласка.

Зовуся я


(Сопілка)


ПЕРЕТВОРЮЮСЬ НА ОЧАХ


Загадка


Я іменник і вживаюсь тільки в множині, -

а закінчення ви, друзі, замініть мені —
стану травкою, що сохла у погожі дні,
і вживатимусь відтоді тільки в однині.

Який я іменник?


(Сіни, сіно)


РІДНЕ


Лелека щось вицокує,

з'явившись на Сулі
«Стоїть гора високая... —
співають у селі —

Край берега, у затишку,

прив'язані човни;
а три верби схилилися,
мов журяться вони...»

До сліз щемлива пісенька

хвилює раз у раз:
усе таке самісіньке
край берега у нас.

Все, як у пісні Глібова, —

гора, човни, гаї...
Часом не на Сулі, бува,
написано її?

Та хай не цьому лугові

судився цей мотив,
хай Глібов пісню Бугові
чи Снову присвятив -

летять птахи із вирію,

на крила налягли.
А я пейзаж примірюю
до рідної Сули.

ВДЯЧНІ СЛОВА


Дитячі роки. Перші кроки.

Зелений вигін і Сула.
І тільки сядеш за уроки,
а тут матуся посила:

— Піди, спасибі тобі, Митю,

води відерце принеси. —
Я йшов. Але побіг би миттю
ще до схід сонця, до роси.

Бо каже мама щонайм'якше

(книжками ж, бачить, зайнятий).
А коли вас так просять — як же
вам після цього не піти?

Хоч був «і молоде, й зелене»,

а все як слід робить хотів.
І вже тепер в душі у мене
до мами стільки вдячних слів.

Бо лиш вона, лиш рідна мати

могла не мати й крихти зла;
уміла словом спонукати —
й робота легшою була.

СЛОВА ПОКЛИЧНІ - ПРОСИ

Й ВЕЛИЧНІ

В джерелах слова — душі криниця,

а рідна мова — як чарівниця.

Звичайний приклад візьму навмисне,

краса ж така в нім, що серце стисне.

Дивися — в кличнім простім відмінку:

«Ой не стелися, зелен барвінку...»

Одвертий кличний — немов дитинний,

музичний, зичний та ще й гостинний.

Вживеш ти усно чи на папері —

мов у світлицю відчиниш двері.

Звертання щире, душевне, щедре —

Василю, Павле, Іване, Петре!

І так сердечно, і так ласкаво —

Наталю, Лесю а чи Любаво!

До зборів, сходки відкрито й радо —

чи товариство а чи громадо!

А найсвятіше душа приємле —

моя Вкраїно, кохана земле,

ти, сивий Дніпре, і ти, Дунаю, —

миліших серцю звертань не знаю.

ЗАГАДКА З ГЕОГРАФІЇ


Жарт


Щоб Федя в географії кохався,

пізнав у ній безмежжя чар і див
і щоб у школі з ліньками не знався,
Олесь йому загадку спорудив:

— Чи ти країну в Африці узнаєш,

в якій ріка Оранжева тече?
Назад країни назву прочитаєш —
тебе за ліньки сором обпече...

Федько по карті йде, мов крізь болото,

одразу видно: в джунглях новосел.
Олесь йому: — Таж он вона — Лесото!
Федько назад читає: — От — осел!

ЗВЕРТАННЯ


Скільки є в нас, любі друзі,

для звертання ніжних слів —
і до тата, й до матусі,
до бабусь і дідусів!

І татусю, й мамцю, й нене,

і дідусю, й бабцю теж, —
миле, ніжне, сокровенне —
як ще краще назовеш?

А Федько звертання творить

так, що душу виверта:
замість «мамо» — «ма» говорить,
замість «тату» каже «та»!

В школі Беллу — «Бе» гукає,

а Меланю кличе «Me»!
Леле! Школу оглашае
белькотіння лиш саме.

Учня він імення знає,

та не встигне підійти,
як за ґудзика хапає
і вигукує: — Ей ти!

Дома: — Ба-а! — кричить бабусі.

(Ліньки повністю назвать).
Як ви думаєте, друзі,
що йому на це сказать?

Мабуть, треба щось кумекать,

бо інакше мимохіть
будем тільки бекать-мекать
там, де треба говорить!

НАЙДЕШЕВШЕ Й НАЙДОРОЖЧЕ


Загадка


Скажеш так чи надішлеш поштою —

я від того нічим не змінюся.
Я людині нічого не коштую,
але високо нею цінюся.

Що це таке?


(Слово вдячності)


ВІДГАДАЙ ОБОВ'ЯЗКОВО,

ЯК ЛІТЕРА МІНЯЄ СЛОВО

Метаграма


Всього чотири літери у слові,

а зміст його міняють початкові:
З ґ- буде чорна птиця дика,
з п — інша, горда і велика,
з к — вже напій пахучий буде,
що для гостей готують люди;
з л — виріб, дошка з стояками,
де спочиваємо ми з вами,
також вибій, на шахтах знаний,
і вивержень потік вулканний.
Коли ж там С поставлю я,
то буде вже людське ім'я.

Які це слова?


(Ґава, пава, кава, лава, Сава)


ЯКІ МИ РОДИЧІ?


Каламбур


— Іване, кажуть, родичі ми з вами.

Чи так? Скажи, будь ласка.

— Аякже! Ваша мама нашій мамі

двоюрідна Параска.

ЦІКАВ Є СЛОВО


Загадка


Хто слово цікаве мені наведе?

Нехай обізветься кмітлива душа.
В цім слові — подвоєна літера Д
і в ньому ж — подвоєна літера Ш.

(Піддашшя)


103


ПОКАТАВШИСЬ, ПОПОЇЖ


Загадка


Я частина колеса: можеш добре мчати

лиш у воза запрягай коня.
Переставиш наголос — буду означати
споживання їжі серед дня.

Хто я?


(Обід)


ПОМІЖ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ


Чи ви звертали увагу на це —

на Україні то явище примітне:
вітаються люди й сказать слівце
прагнуть якесь привітне?

Мати каже сусідові на межі,

щоб засвітився на добрім слові:
— Здорові були та Боже вам поможи!
— Спасибі Будьте і ви здорові!

А батько в чийсь двір заходить зі мною

(сюдою з Загреблі пряма дорога),
аж тут і господар трясе бородою,
курей годує коло порога.

— Здрастуйте! — батько йому.— Як

поживаєте?
— Живемо, — каже дід, — біді наперекір.
— А ви нам ноги не поперебиваєте,
що ми йдемо оце через ваш двір?

Дід провів рукою по бороді рудій,

відчувши якийсь приплив теплоти:
— Та якщо й переб'єм, то хіба по одній,
щоб і другий раз ви могли пройти.

І ми йдемо. І так світло на душі

І щось лоскотливе напливає у груди.
І так приємно, що ми тут не чужі,
і що навколо хороші люди.

ЧИМ БАГАТІ, ТИМ І РАДІ.


Тітка Оришка жила в Курманах,

щоліта білила убогу хатину.
Вікна хатини дивились на шлях.
Червоні ружі виглядали з-за тину,
щоб і цвітно, і привітно.

Хто здалека їде повз них —

біля колодязя спинить підводу.
Брязне відрами й цепом візник —
набирає студену воду.

Наче в казці, одчиниться хижка —

й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі.

Дядько — на воза, поправив мішок

і на волів: соб, цабе!
А Оришка: — Візьміть хоч пиріжок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).

Чим багаті, тим і раді...


Їде з Ромна бородань на Брід —

біля колодязя спинить підводу.
Брязне цепом і відрами дід —
набирає студену воду.

Наче в казці, одчиниться хижка —

й до журавля при колодязі
вийде тітка Оришка
в чепурненькому одязі

Дід сіда на віз, бере батіжок,

шкапа останнє сінце скубе.
А Оришка: — Візьміть хоч грушок. —
(Щоб не подумали, що село скупе).

Чим багаті, тим і раді..


Щира й весела, докине слівця,

щоб враження в кожного мандрівця
від Курманів найкраще було,
бо дуже любила рідне село.

НА БАЗАРІ


Йдемо з матусею на Спаса —

гуде Коровинський базар…
Мед, масло, гарбузи, меляса
і яблука, немов янтар...

Ось дід Оверко,

знайомий дід.
І груш цеберко
біля воріт.

І каже: — Ледве придибуляв, —

за поперек схопившись, кривиться.
Кива на груші мені: мовляв,
бери, яка на тебе дивиться.

Ось дядько Федір, наш родич — сват

(у нас був тиждень тому назад).

Стоїть, як завше,

жує мундштук,
грушки розклавши
по десять штук.

Ціни ніколи не попустив би.

Підходим, а він збентежено глядь.
— Я, — каже, — вас би і пригостив би,
та не хоцця десятка розбивать.

А тітка Настя торби збирає,

струснула крихти для горобців.
— Попродавала, нічо' й немає,
візьми, Митюшко, хоч гарбузців...

— Спасибі, тьотю... Ой, не треба!

Купили ми кавун — «як жар».—
Світило ясне сонце з неба,
стихав Коровинський базар.

ЛЮДСЬКА ВДАЧА


Загадка


Про яку, вгадайте, йдеться людську вдачу:

зроду не збіднієш з нею, далебі.
Бо за тую вдачу матимеш віддачу:
що роздав ти людям — вернеться тобі.

Яка це риса вдачі?


(Щедрість)


БЕЗ ЗУБІВ ГРИЗЕ


Загадка


У тварин не буває,

навіть і в шимпанзе.
Хоч зубів і не має,
а людину гризе.

Що це таке?


(Совість, сумління)


ОСОБЛИВА НІЧ


Загадка


Що за піч у Гаврила —

і пахтіла, і курила,
а нічого не зварила.

Що це таке?


(Кузня)


КУЗНЯ


Д. Молякевичу


Дмитро Панасович, поет,

жартун непересічний,
відкрив мені один секрет,
секрет — філологічний.

Заговорив він про слова:

— Є вчені, добре знані,
а от слова й для них, бува,
з походження — туманні

Ось слово «кузня». Фасмер, Даль [6],

дають близьке — кузнець, коваль,
кузенний, кузниця й т.д.,
а де вони взялися? Де?

Яке походження прапра —

«кузенного» словечка? —
Уважно слухаю Дмитра:
куди веде вервечка?

Бесідник мій усе це враз

спромігся пояснити:
— Ви знаєте, в селі у нас
словечко є кузити.

Коли пронизливо свистить

поземка в сивий грудень
чи в горно дмуть: «О, вже кузить!
Кузить!» — говорять люди.

Для тих, хто знає цей вітрець,

уже не таємниця,
чом коваля зовуть кузнець,
а горно звуть — кузниця.

У мовознавців ми й на мить

не відбираєм кусня.
Та справді: чи не від кузить
походить слово кузил?

БІЛИМ ПОЛЕМ Я ІДУ


Загадка


Я тонкий, твердий, та знаний всюди,

білим полем я охоче йду.
Що ти думаєш — очима люди
визначають по моїм сліду.

Хто я?


(Олівець)


ЯКА НАЗВА?


Загадка-жарт


Двічі повторив Панько Вареник

український вказівний займенник
і здивовано гукнув до друга:
«Це ж так зветься африканська муха!»

Яка назва цієї мухи?


(Цеце)


МІСЦИНА НАД ЯРОМ


Загадка


Тож бувають у мові дива!

Це слівце інтригує недаром:
на шість літер — апострофів два,
означає місцину над яром.

Яке це слово?


(Над'яр'я)


ЗАГАДКОВІ ІМЕНИНИ


Шість десятків років має чоловік,

загадку маленьку загадав для нас:
не проґавив жодних іменин за вік,
та в житті їх справив лиш п'ятнадцять раз.

Може б, друзі, з вас хто потрудився

та й сказав, коли він народився?

(29 лютого)


З ОДНИНИ У МНОЖИНУ


Загадка


Вживаюся я тільки в однині —

коротке слово з невеселим змістом.
Додайте літеру — і в множині
одразу стану слобожанським містом.

Який я іменник?


(Сум, Суми)


СЛАВУТНІ МІСЦЯ


Над назвою задумавсь я,

ще в юності почутою:
звідкіль таке Дніпра ім'я?
Чом зветься він Славутою?

Читаю, стежу, та, на жаль,

все таїною вкутане.
Аж натрапляю: пише Даль,
що слово є славутина,

що значило в старі часи,

в народнім давнім звичаї
кут неповторної краси,
природи мальовничої.

А хвилі сивий Дніпр несе,

де зелень кучерявиться.
Славутне справді тут усе,
бо все красою славиться.

А де ще є гаї, луги,

як на святій Хмельниччині?
Горині тихі береги,
яр-зіллям закосичені.

А це хіба не дивина,

в зелений бір укутана:

Славута-місто вирина,

що звалося Славутина.

Вбирай красу, твори добро,

милуйся рястом, рутою —
й збагнеш, чому зовуть Дніпро
Славутичем, Славутою.

ЩЕ ПРО НАЗВИ


...Немає мудріших,

ніж народ, учителів.

М. Рильський


Здавна, за царя Гороха,

словом круглим, як горох,
ув оселі край порога
сипав жвавий скоморох:

— Чули? Обухів

торбу набухав,
а Київ — виїв...

А народ же як пристебне —

слово влучне і шпарке
вічно житиме, дотепне,
чи солодке, чи гірке.

Мова дідова не змеркла,

перейшла до внука:
«Славен город Біла Церква,
ще славніш Прилука...»

Одному Золотоноша

на всі сто хороша.
А для іншого Тараща
у сто разів краща.

Я люблю цю перепалку —

чув про неї змалку:
«Ой хвалився Яготин —
Ніжин мені побратим».

А до нього славний Ніжин:

«Я красою не обижен.
У степу стоїть Ромен,
та й той мені не ровен».

Від Обухова до Ічні —

жарти, дотепи зустрічні
Від Красилова до Варви —
все нові квітчасті барви:

мак, любисток і ласкавець —

не будяк і не осот —
бо найкращий мовознавець
мудрий рідний наш народ.

ПОЩАСТИЛО


Пісенька-жарт


У неділю нашій Варі

пощастило на базарі

Для курей золотокоса

підкупила гречки й проса.

А для себе — босоніжки,

стало легше тюпать пішки.

Легко серцю молодому,

йде співаючи додому:

«Трошки гречки, трошки проса,

трошки взута, трошки боса».

БІЖИТЬ БЕЗ НІГ


Загадка


Біжить без ніг в ярки, в рови,

без рук, а має рукави.
Я відгадав уже, а ви?

Що це таке?


(Річка)


СИРОТА ДО НАРОДЖЕННЯ


Загадка


А відгадайте, що за дивовина

в умові загадки незвичні дані:
іще не народилася дитина,
а вже у мачухи на вихованні

Що воно?


(Зозулине яйце)


ДИВНИЙ ПОЛІГЛОТ


Загадка


Що не скажеш їй — повторить

з гарною вимовою.
І не вчила, а говорить
будь-якою мовою.

Що це таке?


(Луна)


ВИМОВ СКОРО СКОРОМОВКУ


Вимов скоро: тітка, квітка,

крига, кринка, бровка,
скроня, скриня, сковорідка
буде скоромовка!

БАБИНЕ ЛІТО


Стала осінь луками ходити,

наснувала з павутин антен... [7]
Літо, літо бабине, куди ти
захурчало в триста веретен?

Ох, бабусям, дідусям до серця

ця теплінь (підмічено давно)!
Чом же літо бабиним зоветься
і чому не дідове воно?

Кажуть люди: то літає в ступі

баба вітрогониста Яга:
всі шляхи, усі стежини любі
скоро біла замете юга.

Може, то на бабиних маршрутах

прядива тонкого ниточки?
Ні, летять на срібних парашутах
на нові домівки павучки.

І Яга тут, мабуть, ні при чому,

бо тоді від бабиного зла
у ясному небі голубому
павутина б чорною була…

Пригріває сонечко потрішки,

і сьогодні здогадались ми:
то бабусі Осені усмішки
в передодень білої зими.

ВІД МАЛОГО

ДО ВЕЛИКОГО

Загадка


Я суцвіття злаків, де плоди на мливо

достигають жовті, наче віск.
З наголосом іншим — велетенське диво,
статуя, колона, обеліск.

Хто я?


(Колос)


ТІПУН ТОБІ НА ЯЗИК!


Дідусь вируша в кожусі,

онук подає башлик:
— Простудитесь ви, дідусю...
—Тіпун тобі на язик!..

Недавно читав я нарис,

дізнався наприкінці:
тіпун — хрящуватий наріст
у птаха на язиці

І на язиці в людини

вискакує прищ — тіпун.
Звичайно, не без причини,
коли людина — брехун.

Поводься завжди зразково.

Якщо ж, пустий балакун,
сказав ти брехливе слово —
то й сів на язик тіпун!..

Коли щось лихе віщуєш,

галдикнеш, як той індик, —
одразу ж на це почуєш:
— Тіпун тобі на язик!

ЧОМУ ДЕСНА?


Люблю я завзятих хлоп'ят і дівчат

за те, що до знань вони ласі;
люблю завітати й розмову почать
з кмітливими в класі:

— А що, коли, друзі, спитаю я вас:

що значить, приміром, десниця —
І весело й дружно гукає весь клас:
— Правиця! Правиця!

—Десниця, — кажу, — знає й бабця стара, —

є правою дійсно рукою.
Чому ж тоді ліва притока Дніпра
зоветься Десною!

— Колись я по радіо чула одне

пояснення, — каже Марічка, —
Десна — це від скіфських словечок спо, сне —
вода, тобто річка.

— Чудово! Міркуйте, шпаркі, молодь…

дітей заохочую знову.
Принишкли, мовчать. І я далі тоді
веду свою мову:

— Є ще одна версія, друзі мої,

що теж нам цікавою буде:
угору ішли по Дніпра течії
селитися люди.

Дорога на північ була нелегка,

немало зазнали клопоту.
А назва Десна — бо була їм ріка
праворуч по ходу.

НАВЧИЛА


Жарт


Ох ці шпаки-витівники!

їм пишуть слово ворон,
вони читають навпаки,
виходить слово норов.

Сороко, ти не скрекоти

даремно коло хати.
У гай за вчительку лети,
навчи шпаків читати.

Сорока вчить, усе як слід

шпачки на вус мотають.
Черкнула їм: потоп і дід,
дід і потоп читають.

Дай ще урок шпачкам своїм,

сороко-білобоко!
Черкнула слово око їм,
вони читають: око!

Про неї слава навсебіч —

недарма скре-ке-чила.
— О, — кажуть, — зовсім інша річ,
як правильно навчила!

* * *


Читать слова звичайно і навспак

цікаво так, що не списать пером.
У нас це зветься літеральний рак,
а греки називають паліндром.

ХТО Я?


Загадка


Річкою красивою я взяла розгін,

раптом перша літера попливла в затоку,
а коли поставили іншу навзамін —
стала несподівано я… порою року.

Хто я?


(Десна, весна)


"КОЗАЦЬКІЇ КОНИ

НЕ ТОПЧУТЬ БАРВІНКУ"

Т. Сергійчуку


Є речі на світі суціль загадкові:

звідкіль срібні цоки в звичайній підкові?

Поляже козак, повний сили і моці, —

звідкіль людські сльози в коневому оці?

Головоньку клонить... Жалобна година...

Казав було батько: «Не кінь, а людина».

Недарма в народі говориться, синку:

«Козацькії коні не топчуть барвінку...»

А я не спитав, хоч ішли тоді поряд:

«Скажіть мені, тату, чому так говорять?»

МОРОЧИТЬ ГОЛОВУ


Не буду зайвого торочить,

щоб не сказали: чув десь дзвін...
Є вираз: голову морочить.
Але звідкіль походить він?

На це знавець лінгвіст-історик

відкаже (сумніву нема):

"Морочить — це від слова морок,

а морок — це туман, пітьма».

Тоді й синоніми нам стануть

ясніші — що вже говорить —
такі слова, як затуманить,
як спантеличить, одурить.

Отож коли підкреслить хочуть,

що водить хтось когось за ніс —
«От, — кажуть, — голову морочить,
ошукує, як сущий біс!»

ДІСТАНЬ ІЗ ПІД ЗЕМЛІ


До мене запитання

в листівках і листах.
Питає Шендрик Таня,
питає Ваня Стах:

«Відкіль походить вислів

із-під землі дістать?»
Подумав я, помислив —
доводилось читать,

що в люду, хай і бідність,

лиш дрантя та торби, —
буває необхідність
ховать якісь скарби.

Крадіжки. І стихії.

Й навали ворогів.
Які ж були надії
не втратити скарбів?

Тоді ж не те, що нині,

у наш новітній час —
таж не було в помині
ніяких ощадкас.

Був спосіб для людини

свої скарби сховать
надійний і єдиний —
у землю закопать.

До слушного їх часу

і клали всі туди,
в підземну «ощадкасу»,
подалі від біди.

Пан накладав податки,

а не внесеш — тюрма.
Бідак стогнав: нестатки,
бо грошей же нема,

А посіпака строго,

здиравши з бідних дань:
«Мені то що до того —
хоч з-під землі дістань!»

В країні лад змінився,

старе розтало в млі
А вислів залишився:
дістань хоч з-під землі!

ПОТРІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ


Загадка


Ану прикиньте розумом:

яке словечко воднораз
республіка, і озеро,
й задушливий отруйний газ?

(Чад)


Є ТАКА КРАЇНА В БІЛІМ СВІТІ


Шарада


Ось країни назва. В ній — п'ять літер;

ви їх розділіть на три і дві —
в листі зашумить одразу вітер,
застрибають коники в траві,
бо оті три літери одні —
невеликий ліс у множині,
другі дві — зазначу при нагоді —
вказівний займенник з ними в згоді.
Є така країна в білім світі
й називається вона

(Гаї-ті))


ЩОБ УЗНАЛИ УКРАЇНКУ


Не було імення в пресі

Білозерської Олесі,
хоча твори з її рук
вже давно ішли у друк.

В неї прізвище — озерне:

в ньому — білки гострий зір,
і пшениця білозерна,
й тихий місяць-білозір.

Мала жінка свій ужинок,

власним іменем красна.
Чом же Ганною Барвінок
нарекла себе вона?

Крига тиснула імперська,

і прибрала Білозерська
барвінковий псевдонім
(скільки рідного у нім!).

Підказала ймення «Хата» [8]

чи котрийсь порадив брат? [9]
Там, де хата — рута-м'ята,
барвінковий зелен-сад.

І взяла з того барвінку

барви, віно і вінок,
щоб узнали українку
з-поміж тисячі жінок.

МОВЧАЗНІ НАВЧАТЕЛІ


Загадка


Хоч в усній мові нас немає,

а на папері мовчимо,
та все, що ти читаєш, друже,
сприймати правильно вчимо.

Хто ми?


(Розділові знаки)


КРАЇНА Й… ГОЛОВНИЙ УБІР


Загадка


— Ой, цікаве слово! — каже Ніна.

В словнику, як хочеш, перевір:
напиши з великої — країна,
а з малої — головний убір.

Що це за слово?


(Панама)


ІВAН НОСИТЬ ПЛАХТУ,

А НАСТЯ—БУЛАВУ?

Ви чули примовку,

і досі ще живу:
Івaн носить плахту,
а Настя булаву?

Так люди говорять

(і правильно цілком)
тоді, коли в Насті
Іван під каблуком.

А факт історичний

в основі тут лежить.
Загляньмо в минуле —
побачим вочевидь.

На Лівобережжі

у той прадавній час
Іван Скоропадський
став гетьманом у нас.

Любив надмір жінку —

отож не дивина,
що правила Настя,
вродливиця-жона.

Вона і в державні

втручалася діла.
Тож Настина влада
безмежною була.

Й пішло поміж людом

(бо видно ж наяву):
lван носить плахту,
а Настя булаву!

ТАЄМНИЦЯ

ЗВИЧАЙНОГО СЛОВА

Я запитую учнів,

чом рослина будяк,
красень гордий колючий,
називається так?

Запитально дивлюся,

раптом чую:— Будяк? —
обізвалась Ганнуся, —
Бо росте він будь-як!

— Молодець ти, що маєш

власну думку про це.
Але зараз узнаєш,
звідки дивне слівце.

У Франка є це слово

в написанні бодяк.
Може, це випадково?
Ні, не просто це так!

В слові кожна карлючка

мов підказка, мов код.
Я згадав, що колючка
по-болгарському — бод.

А рогами колоти —

по-російськи — бодать
(не лише поліглоти
можуть щось розгадать!).

Мови дивний разочок

нам підказує, як
слів сукавсь мотузочок:
бод, бодяк і - будяк!

ЯК ЗАЧЕПИТЕ — ПОКОЛЕ


Загадка


Свитка сива, аж біляста.

На одній нозі стоїть.
І, здається, ніби хваста,
знаний протягом століть.

Малинова на все поле

шапка сяє, мов корона.
Як зачепите — поколе.
Й це не напад — оборона!

Що це таке?


(Будяк)


ОТ ТАК ШТУКА!


Метаграма


Для всіх була я люба-мила

вгорі всередині кімнати.
Як першу літеру згубила —
на лузі почала брикати.
Ще згодом літеру згубила —
зробилась іменем дівчати.
Та — що за лихо? — ще згубила
і стала нотою звучати.
Передостання ж утекла —
лишилось я.

Хто ж я була?


(Стеля, теля, Еля, ля, я)


БАРВІНОК НЕЗНИЩЕННИЙ


Скільки є на світі квітів,

стільки є на світі мов.
«Дивне розмаїття»

Скажіте, чому це повинно так бути,

щоб стільки зела і барвистих суцвіть —
і раптом не стало барвінка чи рути, —
чому це повинно так бути, скажіть?

А скільки ж було ворогів знавіснілих,

жорстоко топтали барвінковий цвіт;
топтали на схилах, батьківських могилах,
а він кучерявивсь, дивуючи світ.

Чи то закодовано, може, чи звикнув,

але незнищенний таки, далебі
Бо скільки не никнув, зі світу не зникнув,
зоріють очиці його голубі

І хай там найтяжча біда а чи скрута,

все рідне ми будем плекать і любить.
Не зникне уже ні барвінок, ні рута,
покіль є земля і небесна блакить.

ЯМ КРАЇНИ І СТОЛИЦІ?


Загадка


Ану, філологи натхненні,

з допитливими лицями:
які країни однойменні
із їхніми столицями?

(Алжир, Туніс, Люксембург,

Мехіко, Бразилія та ін.)

ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ГОРІШОК


В редакційній кімнатці

видавництва «Дніпро»
метикують завзятці,
кожен гострить перо.

А поетом же хвацьким

був із них не один.
Та сидять над Словацьким
кілька добрих годин.

Б'ються ентузіасти,

спільний в них інтерес:
як рядок перекласти —
ці то пес, ці то бес?

Так на так — зникне рима:

чи то пес, чи то біс —
втрата неприпустима, —
хто по дрова, хто в ліс.

Варіант: «нечистяка

чи собака?» — не те.
Де таланту ознака?
Діло наче й просте?

Й мова наша спроможна

відтворити вповні
Чи по-польському можна,
а по-нашому — ні?

Вже і сум, і зажура,

й пошук знову і знов...
Аж тут раптом Сосюра
до кімнати зайшов.

Пера всі відіклали,

гурт — до нього увесь.
— Як би ви переклали —
ці то пес, ці то бєс?

— Як? — І тут же розв'язка

поетичний рекорд, —
Дуже просто: будь ласка,
чи то хорт, чи то чорт?

БІЛУГОЮ РЕВІТИ


Тепер, звичайно, весь народ —

дорослі, навіть діти
прекрасно знають цей зворот:
білугою ревіти.

Та звідки помилка така

в східнослов'янських мовах?
Адже рибина це морська
з родини осетрових!

Лінгвісти свідчать недарма,

що тут у мові хиба:
«В білуги голосу нема —
вона німа... як риба!»

Ох, ці таїни, хай їм грець!

Тут нашорошуй вуха:
у морі є такий ссавець
з дельфінових — білуха!

Він справді із морських глибин

реве, немов корова.
І дивно, як цих двох тварин
змогла поплутать мова? .

Подібність винна звукова!

Та знають навіть діти
і розуміють ці слова —
білугою ревіти!

ЩО МОЖЕ ЛІТЕРА


Загадка


Букву З поставим між складами —

буде любий нам фольклорний твір,
С поставим — матимемо з вами
металевий головний убір.

Що це таке?


(Казка, каска)


БЕРЕЗОВА КАША


Син одбивається од рук.

Ракетки. Самокати.
Батьківським правом до наук
почав я спонукати:

— Щось ти уроки занедбав, —

все ігрища ті вражі
Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!

На це всміхається не зле

синок довготелесий:
— Я знаю, — каже, — сік, але
щоб каша із берези?

А я йому: — Того, хто вчивсь,

любили предки наші
й несли за те, що не лінивсь,
до школи горщик каші

Хто ж не обтяжувавсь нічим,

суворі предки наші
всипали добрих різок тим —
березової «каші».

А знав би ти, які були

з берези пруття голі,
що ними дітвору сікли
в старій церковній школі.

О, там старались що не крок

«підвищувати» бали
і за невивчений урок
безжалісно стьобали.

Тож батько наш і нам казав

за витребеньки наші:
— Гляди, щоб ти не скуштував
березової каші!

ЛОХВИЦЯ


Коли ми їдем Київ — Суми,

побіля Лохвиці — місток.
Обабіч — зарості. Внизу ми
аж відчуваєм холодок.

Вже й Лохвиця. Чи не рослина

дала їй назву отаку?
Адже росли тут лох, лохина,
що є в Грінченка в словнику.

Та головне, що річка в'ється

повз давні насипи, вали.
Сухою Лохвицею зветься
і є притокою Сули.

Снігами живиться й дощами,

й, буває, так пересиха,
що, мов калюжка між кущами,
стає воістину суха.

Та назва не дає спокою:

що ж Лохвиця в собі таїть,
що може бути і сухою —
як тайну слова зрозуміть?

Щоб дивну назву розтлумачить,

нас може виручить слівце —
слов'янське локва. Що це значить?
А означає слово це —

калюжа, рудочка, болітце

(а зменшувальне — локвица).
І докажіть ви, що не звідси
походить назва Лохвиця!

ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ


Слова рідні, питимії

ще раз пригадайте:
«Учітеся, брати мої,
думайте, читайте...»

А чи геній випадково

в час важкої стуми
повторяв пекуче слово:
«Думи мої, думи»?..

«В Україну, — мовив сумно, —

ідіть, думи-діти».
Щоб розумно, не бездумно
ми жили на світі

Тож не нидіть нам, не скніти —

йти, не знавши втоми.
Розуміть, чиї ми діти,
пам'ятати, хто ми.

«ДІДУ МІЙ, ДУДАРИКУ»


У селі з давнім другом

в тиху пору теплісіньку
над Сулою, над лугом
рідну слухаю пісеньку:

«Діду мій, дударику,

ти ж, було, селом ходиш,
ти ж, було, в дуду граєш,
тепер тебе немає,
дуда твоя гуляє...»

А Сашко мені: — Друже,

в співах — рідні бувальщини.
І пісні не байдужі
до духовної спадщини:

«...і пищики зостаються,

казна-кому дістаються»...

Хай звучить і не модно

сопілчина небіжчика,
не для кого завгодно
зоставалися пищики.

Як сказати Сашкові,

чим я пісні завдячую?
Полюбив її змалку
я душею дитячою:

«Діду мій, дударику,

ти ж, було, селом ходиш...»

Виклика кожним звуком

почуття в нас незвідані,
що дідами онукам
з правіків заповідані…

ЗНАЧЕННЯ ПОБІЛЬШИТЬСЯ


Метаграма


Це слово часто стрінете:

три літери у нім;
та першу з них заміните
в цім слові чарівнім —

і значення побільшиться

одразу в сто разів.
І будете ви тішиться
з двох зовсім різних слів.

Які це слова?


(Рік, вік)


ЛИСИЙ І БОСИЙ


Загадка


Ану, хто з вас відгадає

(може, хто й не вчеше):
згори лисий поглядає,
знизу — босий бреше.

Що це таке?


(Місяць і собака)


НЕ ЛИШЕ ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНА


Загадка


А хто порадує мене —

скажіть мені, будь ласка:
в якому слові частка не —
підсилювальна частка?

(Нехай)


І ТАКЕ БУВАЄ


Загадка


Хто жіноче ймення відгадає,

дуже миле у своїй природності,
що в пестливій формі означає
представницю іншої народності?

(Марійка, марійка)


ПТИЦЯ Й ПАРАСОЛІ


Загадка


Летить птиця на роздоллі,

випускає парасоль

Що це таке?


(Літак і парашути)


МЕТАЛЕВА ЖИРАФА


Загадка


Хоч не слон я і не робот,

а жирафа металева,
вантажі беру у хобот —
цеглу, рейки і дерева...

Хто я?


(Підйомний кран)


158


ДИВЛЯТЬСЯ СЕСТРИЧКИ


Загадка


Дивляться сестрички

так, немов живії:
жовті в них очички,
білі у них вії.

Хто вони?


(Ромашки)


ЖИТИ ПА ШИРОКУ НОГУ


Прислухаємось до слів потроху.

Часом кажуть про якихсь друзяк:
«Звикли жити па широку ногу,
розкошує так тепер не всяк!»

Що то за нога така широка?

Де у нашім вислові взялась?
Дошукатись — немала морока,
а бува, і встановити зась.

Треба знать середньовічну моду

і тодішніх багачів буття:
у Європі моді на догоду
величезне шилося взуття.

Це взуття носили і слов'яни,

козиряла в нім усяка знать:
що ботинки довші — більше шани,
можна багача по них пізнать.

Як, бувало, йде цабе велике —

зразу видно, що воно «з панських»:
ледве не з півметра черевики,
широко ступати треба в них!

Щоб ходить зручніше — неодмінно

мали щось робити мудраки:
в носаках тримать набите сіно
або ще загнути носаки.

У Парижі про панів великих

і сьогодні можна ще почуть:
«О, ці мають сіно в черевиках!»,
тобто добре, в розкоші живуть.

Тож і ми простежить маєм змогу

і потвердити для читачів:
вислів жити на широку ногу
породила мода багачів.

Є вона й сьогодні, рать не боса,

правда, вгору носака не пне.
Але глянь: іде, задерши носа,
або, ще як кажуть, кирпу гне.

ПИЛИП ІЗ КОНОПЕЛЬ


Перш ніж лізти, люди важать,

на який ступить щабель.
Щось невлад зморозиш, кажуть:
як Пилип із конопель.

Хто такий Пилип той дивний

і чого він там сидів? —
Інтерес уже спортивний
до таких крилатих слів.

Жив пан Філіп (з книг я знаю).

Шляхтич, з польських був земель
з Сандомирського десь краю,
із містечка Конопель.

Якось він прибув на раду

(сеймик саме скликав їх),
щось там бевкнув не до ладу —
у присутніх подив, сміх:

— Хто то? — всі питають.—Пробі! -

Та на нього оком стрель.
— То пан Філіп із Конопі!
(пан Пилип із Конопель).

І піїпов Пилип у люди

аж за тридев'ять земель.
І пішов гулять усюди
той Пилип із конопель.

А можливо, що й не в цьому

слів крилатих справжня суть.
Бо Пилипом, як відомо,
у народі зайця звуть.

Може, істина так близько,

не за тридев'ять земель:
просто вискочив зайчисько
із звичайних конопель.

Вам цікаво, — тема, звідки?

Із Міцкевича узята.
Придивіться до примітки —
"Пан Тадеуш". Пісня п'ята.

РОБИ, ЩОБ НЕ ПЕРЕРОБЛЯТЬ


Казав татусь — робити треба,

не виглядать, що зробить хтось.
«Роби, та так, щоб після тебе
перероблять не довелось».

Бо всі пра-пра і дід, і баба —

в калюжу ще ніхто не сів.
А виросте якась незграба,
то підведе Білоусів.

Іще навчаючись у школі,

запраг, щоб діло йшло на лад.
Я колоски збирав у полі,
я прислухався до порад.

А радили вставати зрання,

порада ж ця — великий плюс.
І я збагнув: секрет — старання,
і нині з іншими ділюсь:

«Роби, і не зважай на втому,

і не чекай, що зробить хтось.
Коли ж зробив, то щоб нікому
перероблять не довелось!»

І ЧОГО ВОНО ТАК?


Наяву чи вві сні десь верба чи смерека,

чи з лататтям ставок чи болітце грузьке,
але раптом побачиш — на хаті лелека —
щось таке українське, щось рідне, близьке.

Наяву чи вві сні десь тополі над шляхом,

чи село, повз яке проїжджав разів сто, —
а приліплене десь у куточку під дахом
так оселю теплить ластів'яче гніздо.

І чого воно так, що на рідній стежині

чи на довгих шляхах неймовірно трудних,
так бентежать серця нам ключі журавлині,-
може, предківські душі вселилися в них?

МОЄ СЕЛО


Моє село — ні гір, ні круч, —

рівнина, рівнина.
Пусти — покотиться обруч
до самого Ромна.

І від стрімких роменських круч

дорога вздовж ланів:
пусти — покотиться обруч
до самих Курманів.

Чому обруч? Як атрибут

він, може, й застарів.
Та я — і це підкреслю тут —
із роду бондарів.

— Ми не якісь, — казав мій дід, —

заблуди-пришелепки.
У тих, хто забува свій рід,
не вистачає клепки.

СЛОВО НАШЕ РІДНИ


Акростих


Роде наш красний, роде наш прекрасний,

Іншого в світі не шукаєм ми;
Дух український, вольний, незагасний,
Не подолати силам зла і тьми:
Ери нової вже гримлять громи.

Слово погідне, слово наше рідне,

Любим тебе ми, будем вік любить,
Обрій відкрився, всім світам ти видне,
Видне як сонце, як ясна блакить;
О рідне слово, хай тобі щастить!
Категория: 11 | Просмотров: 957 | Добавил: drakor
» Поиск

» Календарь
«  Апрель 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz