- 9 Апреля 2011 - Блог - Zn0
» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4012

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Апрель » 9 »
13:52
ДМИТРО БІЛОУС

ЧАРИ БАРВІНКОВІ (ЗБІРКА)


Не кидають народи

порожніх слів на вітер.
Слова Павла Тичини
ввічу мені стоять:
«О скільки у природи
немудро-мудрих літер,
о скільки у людини
невміння прочитать!»

БАРВІНКОВИЙ ЦВІТ


Барвінку, зимолюбку, всезелен,

з-під снігу соки п'єш земні жаждиво.
Ти на землі цвітеш, як гобелен,
як наша мова — незбагненне диво.

Зазеленів і цвітом засинів

на рідних долах матері Вкраїни,
як доля її дочок і синів,
що в ній, як і в тобі, є щось нетлінне.

Під сонцем ти являєш торжество

й під снігом, видиво вічнозелене,
як мови української єство —
є в ній, як і в тобі, щось незнищенне.

З калиною твій переплівся шлях,

з калиною твій цвіт блакитний виник:
немов калина — дівчина в піснях,
і хлопець у піснях — немов барвінок.

На рідну землю дивним сплетом ліг,

барвінку наш, барвіночку хрещатий.
Ти сплетом ліг, як плетиво доріг,
єдиний, як Дніпро і як Хрещатик.

СВІТЛИЙ ХРАМ


Акростих-загадка


Шумливий плац, майдан а чи глухий

провулок,
Коли стоїть вона, рідніші нам;
Освячена трудом, завжди кипить, як вулик, —
Ласкавий і суворий світлий храм:
Адже писались тут і перша буква й нулик!

Хто вона?


Не відгадав? Притих? Відгадка майже поруч:

підкаже акростих - у загадці ліворуч!

ЧАРІВНИЙ РОЗМАЙ


Загадка


Не бачили, щоб жовкнув він,

зелений і взимі,
улітку рясно стелеться
низенько по землі;
цупкі зелені хрещики
на кінчику стебла,
і синій цвіт, і цілий світ,
і океан тепла.

Хто він?


(Барвінок)


НЕЗЛИМ ТИХИМ СЛОВОМ


Я.Г.


Портрет Шевченка в затишній залі

На рушничкові — калини цвіт.
Старий учитель гуртківцям юним
розповідає про «Заповіт»:

— В Переяславі зродилось

днем тяжким зимовим:
«Не забудьте пом'янути
незлим тихим словом...»

Але чом казав Шевченко,

нерозлучний з лихом,
щоб його згадали словом
і незлим, і тихим?..

— Незлим, — каже вчитель сивий, —

це в нас від природи,
це від совісті людської,
від людської вроди.

Бо народ наш український

звіку незлобивий:
завжди хоче, щоб при ньому
й інший був щасливий.

Таж і в пісні: «Ой гай, мати,

ой гай зелененький,
десь поїхав з України
козак молоденький.

Од'їжджавши, шапку знявши,

низенько вклонився:
«Ой прощайте, слобожани,
може, з ким сварився!»

Завмерли учні й дзвінка не чули,

мов заніміли в затишній залі.
Тарас дивився на них з портрета,
а вчитель сивий провадив далі:

— А чом Шевченко, що знався з лихом,

просив згадати ще й словом тихим?
Тому що тихо росте калина,
тому що тихо росте дитина,
радіє мати над нею тихо
і тихо плаче, як прийде лихо.

І тихе, й світле людське бажання:

в похід виходить — щоб до світання;
іти в дорогу в час миру й згоди
на ясні зорі, на тихі води.

БАРВІНКОВЕ МІСТО


Чому зовуть Барвінкове

це слобожанське місто,
що на ріці Сухий Торець
збудоване воно?
Цю назву міста інколи
пояснюють двоїсто,
хоч справжня назва, істинна,
цікавить нас давно.

На місці Слободи воно —

Барвінкової Стінки,
й хоч заснував колись його
козак на ім'я Шпак,
та, кажуть, що навколо там
росли рясні барвінки,
то й місто це барвінкове
назвали саме так.

А є ще друга версія —

цікава теж сторінка;
леліє також нам вона
барвінком у росі, —
що козаки отамана
славетного Барвінка
побудували місто це
у всій його красі.

ПРОТИ РОЖНА ПЕРТИ,

ЛІЗТИ НА РОЖЕН

«Проти рожна перти,

проти хвиль плисти»...

А скажи одверто,

розумієш ти
ці Франкові мислі,
знані нам здавен,
і народний вислів
лізти па рожен?

Кожен мовний чинник

завдає турбот:
як і звідки виник
дивний цей зворот?

Від мужів мисливих

ці слова ідуть;
у анналах сивих
знайдеш ти їх суть.

Я скажу при слові

сам рожен відкіль:
так в праруській мові
звався гострий кіл.

На ведмедя ловчі,

йшовши напролом,
захищались ловко
гострим цим колом.

Ошалілий, лютий,

пер несамохіть
і, рожном зітнутий,
загибав ведмідь...

Зрозумів тепер ти

знане нам здавен
проти рожна, перти,
лізти па рожен?

НАВМИСНА МОРОКА


Загадка


Я вам нею натякаю,

нею думать спонукаю,
щоб кмітливий врахував,
що я нею приховав,
вас морочачи навмисне,
і тоді відгадка зблисне.

Що це таке?


(Загадка)


ЩО ПІДКАЗУЄ ЛТАВА


Де прадід коней вів на попас,

бо там росла хрумка отава,
старий засвідчує літопис
поселення, що зветься Лтава.

Була тут, кажуть, неглибока

у степовому кураї
у Ворскли річечка-притока,
що звали Лтавою її.

Тепер калюжка лиш в канаві,

але історія цікава,
бо від поселення «по Лтаві»
і місто назване — Полтава.

У ДВОХ РОЛЯХ


Загадка


Звичайна, друзі, загадка для вас;

вгадайте, про яке словечко мова:
простий числівник це і водночас
це — наказовий спосіб дієслова.

То яке ж це слово?


(Три)


ЧАРИ БАРВІНКОВІ


Умові — чари барвінкові,

аж сяють барви веселкові —
разки, вінки словосполучень,
прислів'їв, висловів і фраз —
і знаєш їх, вживав не раз,
але береш, як вічний учень,
і слухаєш рядки пісенні,
а бачиш все, немов на сцені:

«Несе Галя воду,

коромисло гнеться.
За нею Іванко,
як барвінок в'ється».

Умові — чари барвінкові:

печаль і радість в ріднім слові.
Із ним і в пеклі ти і в раї.
І просто серце завмирає.

ТИ - ФІЛОЛОГ


Чи знаєш ти, що ти — філолог,

дитя кмітливе і шпарке?
Сюди до рими слово полог.
Ану скажи, що це таке?

А в тебе вже очиці грають,

ти кажеш: — Полог — те, що ним
завішують чи покривають
(шовковим, плисовим, лляним).

То, певно, ти таки філолог,

дитя цікаве і шпарке.
Сюди до рими слово Молох.
Ану скажи, що це таке?

Ти кажеш: — Молох — річ не мила,

бо нам нагадує про смерть;
це — символ, це жорстока сила,
що вимага багато жертв.

То, бачу, ти таки філолог,

дитя допитливе, шпарке.
Сюди до рими слово сполох.
Ану скажи, що це таке?

Ти мовиш гідно, як колега:

— А сполох — це переполох,
тривога, переляк, бентега,
що охопила багатьох.

Що ж, молодець! Ти любиш слово

і щиро прагнеш знань дійти.
І слово квітне барвінкове,
коли любов'ю сяєш ти.

Тлумачиш назви свого краю,

гір і долин, річок і нив.
Яке я слово не спитаю,
а ти його вже й пояснив.

Філолог ти. Це кожен бачить,

і кожен скаже без вагань.
Бо філологія — це й значить
любов до слова і до знань!

Я ТВОРЮ НОВІ СЛОВА


Загадка


В слові знаєш де я є?

Після кореня.
А призначення моє —
словотворення.

Я творю нові слова

або форми слова,
щоб красива і жива
розквітала мова…

Хто я?


(Суфікс)


ГЕОМЕТРИЧНО-БОТАНІЧНА

ЗАГАДКА

Цей термін з геометрії ми знаєм:

на коло схожа замкнута крива.
А справа лиш наліво прочитаєм -
стан яблука, коли ласун зрива.

Що це таке?


(Еліпс - спіле)


КОЖНУ ЛІТЕРУ ЦІНИ


Кожну літеру ціни,

бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

дудочка — сопілка:
виймеш літеру одну —
і вже буде спілка...

Сварка йде така, що ну! -

перепалка (бійка):
зміниш літеру одну —
мирна перепілка.

Зміниш літеру одну

у словечку бійка -
і вже — леле — на сосну
мчить звірятко білка.

Більше прикладів не дам,

помізкуй — придумай сам.

ЗАЙМЕННИКИ – ПСУВАЧІ


Загадка - жарт


Якщо до жарту ви готові,

назвіть, кмітливі дітлахи,
ті два займенники у мові,
що можуть зіпсувать шляхи.

Які це займенники?


(Я - ми)


РИБАЛЬСЬКА СІТКА


Шарада


Із двох складів я даю іменник

(в твоїй правиці розгадки нитка):
склад перший — частка, другий —
прийменник,
а разом буде рибальська сітка.

Який це іменник?


(Не - від)


НІ ПУХУ НІ ПЕРА


Коли ви на екзамен

виходите з двора —
вам зичить голос мамин:
«Ні пуху ні пера!»

І все оте — і усміх,

і мамині слова —
надією на успіх
у серці ожива.

Та зичення все ж дивне:

хто так бажав? Кому?
Не ствердне, позитивне,
а навпаки. Чому?

Ловець колись на звіра

а чи на птаха йшов,
близькі ж боялись щиро
зурочити улов.

Тож зичучи ловцеві

удачі і добра,
казали молодцеві:
«Ні пуху ні пера!»

Та цей дотепний вислів

ще й досі не відмер
і не лише мисливців
стосується тепер.

Отож у цьому сенсі,

бажаючи добра,
я всім кажу від серця:
ні пуху ні пера!

ЛЕГКО ЧИ ВАЖКО?


Загадка


З землі й дитя мене підніме,

хоч я не палиця й не м'яч,
але — о диво — через хату
не перекине і силач.

Вгадай: легке я чи важке?

І взагалі — що я таке?

(Пташине перо)


ПРО ДЯДЬКА І БУЗИНУ


Хоч роботи завжди тьму-

тьмущу мав наш тато,
та встигав на всі «чому»
нам відповідати.

А вже вмів тлумачить нам

швидко все на подив:
чи вигадував те сам,
чи з книжок виводив?

Як не міг щось пояснить

чи було не варто,
то задумувавсь на мить
і вдававсь до жарту.

Раз питає менший брат:

— Що таке платформа?
— Це великий, — каже, — плат
і вели-и-ка форма!

Ще про дядька й бузину

якось ми спитали.
— О, про це в старовину, —
каже, — повідали.

Хлопець був такий, Лаврін,

з'їздить в город мріяв.
З'їздив раз до дядька він
з матір'ю у Київ.

Як жили в селі вони,

то, було, не зрідка
пирогами з бузини
пригощала тітка.

Цього ж разу, як на гріх,

рідна тьотя мила
бузиняниками їх
і не пригостила.

А Лаврусь їх полюбляв,

то й питає в мами,
чом це обійшла, мовляв,
тітка пирогами.

Мати каже: — То не зле,

й сподіватись годі:
дядько в городі, але
бузина в городі!

І від цього Лавруся

і від його мами
Україна знає вся,
й знаємо ми з вами —

як від чого часом щось

надто вже далеко,
хтось чогось не дотогось,
що й збагнуть нелегко,

кажуть: от так дивина,

ну вже й невпопадько:
на городі бузина,
а в Києві дядько!

ЩО ЗА ДІД У БАБИНІЙ СПІДНИЦІ


Загадка


Хоч росте вона і на городі,

є про неї загадка в народі:
«Стоїть дід над водою
із чорною бородою».
Хоч не він це, а вона
і зоветься

(Бузина)


ЛІТАЄ ПОПІД НЕБЕСАМИ


Загадка


Хто літає попід небесами,

що відомий він людині кожній?
Названий точнісінько так само,
як і ваш звичайний подорожній.

Хто він?


(Супутник)


СЕ ЛЕВ, А НЕ СОБАКА


Ой як було нам ловко

подовгу слухать тата,
про приказки, примовки,
і в будні і на свята!

Питаємо: — А звідки:

«Се лев, а не собака?"
— Це, — каже, — з оповідки
про 'дного неборака.

Художнику Мартину

(був гордість він місцева)
замовили картину —
намалювати лева.

Намалював нівроку.

О, звірина страшлива!
А хтось поглянув збоку:
«Та в нього ж кінська грива!»

Переробив — та наче

потрібна знову правка:
у морді щось собаче —
ось візьме і загавка.

Пащеку він поправив,

так хвіст — немов ломака.
То підпис і поставив:
«Се лев, а не собака».

Й тепер як щось не схоже

хтось виставить публічно,
всі бачать, що негоже, —
сприймають іронічно.

Мовляв, щоб розпізнати,

що втнув якийсь чудака,
слід, кажуть, підписати:
«Се лев, а не собака»!

КАМПАНІЯ І КОМПАНІЯ


Запитала Надя на уроці мови:

— Юрію Петровичу, чом це так бува:
як пишу кампанія — правите на о ви,
а пишу компанія - правите на а?

Осміхнувсь учитель і сказав Надії:

— Придивись, подумай, — різні це слова:
мовиться про заходи чи воєнні дії —
пишеться кампанія — з літерою а.

А коли це група, де зібрались люди

на пікнік, на гулі чи на торжество —
написання слова зовсім інше буде —
пишеться компанія — з літерою о.

Аж Данило раптом піднімає руку,

мав завжди за муку цю складну науку:
— А якби полегшить, — пропонує Даня, —
та ввести єдине слів цих написання?

— Ні, це неможливо, — вчитель відповів. —

Ці слова від різних, від латинських слів.

Перше з них кампанія — не збагнеш ніколи -

йде від слова campus, по-латині поле,
тобто битва в полі, де ведуть вогонь, —
це й було первісне значення його.

Друге з них — компанія — теж цікаве слово.

І його стлумачимо не бездоказово.
І воно з латині, зазирнімо вглиб:
corn — прийменник разом, ну, a panis — хліб.

Звичні словотвори, все у тому ж дусі,

бо в розмовній мові виникли з потреби.
Первісне компанія означало: друзі,
що хліб-сіль звичайно ділять поміж себе.

Всім це зрозуміло? — Всім, — гукають діти.

— Що ж, — радіє вчитель, — це великий плюс.
І Надія каже: — Як не зрозуміти?
Ну, принаймні, — каже, — більш не помилюсь.

БЕЗ'ЯЗИКИЙ БУХКАЛО


Загадка


Що воно — хто запита:

всередині — пустота.
Без'язикий і без вух,
тільки й чути бух та бух!

Що це таке?


(Бубон)


І ЗНАЙДЕТЕ ОБОВ'ЯЗКОВО


Коли спонукає нас мовник

досліджувать слово живе,
то ніби розвідницький човник
по мовному морю пливе.

— Ось, — каже, — новеньке вам слово,

шукайте коріння, зерно —
і знайдете обов'язково,
від чого походить воно.

Словечко це — панірувати:

семантику [1] має яку?
А Людочка: — Це коли мати
обвалює рибу в муку.

— І рибу, й битки, — каже Даня.

А вчитель: — Близькі до мети.
Але тут конкретне завдання —
походження слова знайти.

— Я думаю, — каже Надія, —

що панірували пани.
А що була панська це дія,
то й слово лишили вони.

— Шукайте подібних утворень, —

учитель втручається знов. —
Згадайте, де ще такий корінь,
знайомі перегуки мов.

А Надя: — Та як не згадати?

Ми знаєм подібні склади:
ком-пані-я, пані-рувати, —
так ось веде нитка куди!

— Та це ж від латинського panis!

аж скрикнув Вакуленко Гліб. —
Це справді знайома нам даність,
бо panis — ми знаєм — це хліб!

В ЗЕМЛЮ ЗАКИДАЛОСЯ,

ПІД СОНЦЕМ ГОЙДАЛОСЯ,

Загадка


В землю закидалося,

під сонцем гойдалося,
в печі гартувалося,
запашним виймалося,
нам з вами дісталося.

Що це таке?


(Хліб)


БРАТИ НОГИ НА ПЛЕЧІ


В літню пору медову

у шкільному саду
я розмову про мову
з дітворою веду.

«От, — кажу я малеча —

мовний вираз візьміть —
брати ноги на плечі,
як його розуміть?»

Стихли всі з настороги,

і хитринки в очах:
«Як це можна, щоб ноги
та були на плечах?»

Оля згадує вечір:

«В нас гімнастка одна
брала ноги на плечі —
майстер спорту вона!»

«Добре, приклад чудовий, —

я втручаюсь на мить, —
вислів нашої мови
тут буквально звучить.

А стосовно до втечі?

Всі ж ви чули, мабуть:
кажуть — ноги на плечі —
споминай, як зовуть!»

Гриць задумався трохи:

«Е-е, немає дурних:
то на плечі не ноги,
а взуття, що на них!»

Бачив діда він змалку:

у путі припече —
черевики на палку —
і завдасть на плече.

Коментуємо жваво

цей дотепний зворот.
Прислухайтесь: цікаво,
як говорить народ!

ПІДКЛАСТИ СВИНЮ


Я вашу увагу на хвильку спиню:

хто знає, озвіться, будь ласка,
де вислів узявся підкласти свиню?

— Скажу, — лине голос Тараска. —

Я чув, що немовби за давніх часів
справляли якісь іменини
й такому, що тільки телятину їв,
підклали в тарілку свинини...

— Ти, бачу, Тараску, на здогад мастак,

фантазія — річ непогана,
Та, кажуть, пригощений був неборак
із почту татарського хана.

То ж вірні Коранові люди були,

твердим своїм східним канонам.
І їсти свинини вони не могли —
не велено їхнім законом.

А вже як посунув на нас бусурман —

ми знали його всі слабини:
якщо був загарбник із магометан —
вояки не їли свинини.

Тож східне своє диктували меню,

але наш народ не корився.
Щоб їм насолить — підкладали свиню, —
так, певно, й зворот утворився.

НЕ НА ТЕ РЯТУВАЛИ ДІДИ


Спонукав нас імперський Прокруст [2]

до невірності рідному слову.
В українця зринає із уст:
«Я, ты знаешь, забыл свою мову!»

Як цього зрозуміть молодця,

що не здатен свого розкумекать,
коли навіть заблудла вівця
не забуде по-своєму мекать?

Нашу мову в час горя-біди,

не одної тяжкої навали,
не на те рятували діди,
щоб онуки її забували.

ЗАЛЕЖНО ВІД НАГОЛОСУ


Загадка


Вгадайте словечко — ми будемо раді:

два склади (подумайте, майте терпіння).
Як наголос зробим на першому складі,
то буде синонім до слова насіння.

Умова не стане для вас на заваді,

бо в значенні зміна можлива єдина:
як наголос зробим на другому складі,
то буде синонім до слова родина.

Яке ж це слово?


(Сім'я)


КАЛЕНДАРНЕ СЛОВО


Загадка


Слово є календарне в мові,

є три звуки у цьому слові.

Варто перший лиш звук змінити —

вже напій ми зможемо пити.

Зміним другий — покаже клешні

й поповзе у води тутешні

Зміним третій звук для забави —

буде вже синонім канави.

Не потрапте туди в пітьмі…

Дальші зміни робіть самі

Назвіть основне слово

І похідні від нього.

(Рік, сік,рак,рів)


ПОДУМАЙ ТРІШКИ


Загадка


Це слово — упряж для тварини

(впрягай і мчи навперегони).
Заміниш звук — і вже знаряддя
для нападу чи оборони.

З заміною і без заміни

це слово знали й наші предки.
Його початок нам підкаже
десята літера абетки.

Яке це слово?


(Збруя, зброя)


СМІЯТИСЯ НА КУТНІ


— Ану, — питає вчитель, —

дослідники майбутні!
Що означає вираз —
сміятися на кутні!

Гриць каже: — Кутня — цвинтар

(це скрізь — місця покутні).
Сміятись там — і значить
сміятися на кутні.

А Федь: — Про смерть говорить

цей вираз, досить грубий,
бо в черепі, звичайно,
видніють кутні зуби.

— Ану, — питає вчитель, —

хто ще як розуміє?—
Засумнівались учні,
ніхто сказать не сміє.

— Тут, — каже вчитель, — треба

різницю в лицях бачить,
коли сміються люди
і коли люди плачуть.

По-різному в людини

видніються крізь губи
при сміхові — передні,
при плачі — кутні зуби.

Самі ж гримаси схожі,

нема чого й балакать.
Сміятися на кутні —
це й означає плакать.

ПОВТОРИ РАЗІВ ТРИ


Скоромовка-жарт


Повтори разів три:

Памір, Армавір,
Гібралтар, Гвадалквівір…
Чи досягнеш ти Ла-Маншу,
язика не поламавши?

НЕМА КОЛИ


Підслухана розмова


З Козина веде козу

Стара бабця у Плюти.
— Сідай, бабо, підвезу!
— Нема часу. Треба йти.

НАЗВ У НЬОГО Є АЖ ДВІ


Загадка-головоломка


Назв у нього є аж дві —

є на -ок і -ях.
Ходить він на голові
й разом — на ногах.

Знайте ще, якщо у вас

вгадувать є потяг:
голий він та водночас
також і в чоботях.

Хто він?


(Гвіздок, він же цвях у чоботі)


ЗАГАДКА З ПІДКАЗКОЮ


Додумайсь, хто вона, й простеж —

у неї особливість є:
що більше з неї ти береш,
то більшою вона стає.

А підказати можу я:

шукай слівце на букву я.

То хто ж вона?


(Яма)

ХОДИКИ

(З мого дитинства)


Ні книг, ні періодики.

Одноманітні дні
І тільки вірні ходики
працюють на стіні

Ох, працьовиті ходики —

як вічні ходаки!
Хто стука в хату: «Хто та-кий?
питають.— Хто-та-кий?»

Ланцюг тоненький з гиркою.

«Цок-цок... а цить-а-цить!»
Підтягнеш гирку — тиркає
і маятник не спить.

Загашуємо ґнотика

в мигтливім сліпуні
Лягаєм спать, а ходики
працюють на стіні

Ідуть ледь-ледь попереду,

і я в досвітній змрок
спішу погнати череду
під їхні цок та цок.

ВИДНО ПАНА ПО ХАЛЯВАХ


Безліч висловів цікавих

чуємо ми всюди.
Видко папа по халявах —
дотепують люди.

Я з дитинства чув цей вираз.

Де набрав він сили?
Та дізнався, коли виріс,
що колись носили

різні чоботи — біднота

й ті, що при мамоні:
бідні — чорні, а панота —
жовті та червоні...

Зносять пришви кольорові

шляхтичі проворні —
їхні служки гонорові
підшивають чорні

І доношують пістряве

(бачать всі сторонні):
пришви чорні, а халяви
жовті та червоні

При смішному перекрої

взуванки тієї
«висвічалися» герої —
служки та лакеї.

У недоносках пістрявих

козиряли всюди.
«Видно пана по халявах!» —
говорили люди.







ПРОҐАВИШ — HE НАДОЛУЖИШ


Загадка


Усі ми рівні перед ним —

і світлі, й темні, й русі
Коли й на місці на однім,
то все одно ми в русі

А він спішить, а він летить,

бо вічності він служить.
Якщо проґавити хоч мить,
то вже не надолужить.

Хто він?


(Час)


СИДІР


Колись єгипетська богиня

Ісіда вздріла дітлахів,
що пасли скот на луговині
і вже не їли кілька днів.

Вона ж — богиня материнства,

із серцем, повним доброти;
отож в пориві доброчинства
взялася їм допомогти.

І в той же самий літній ранок

послала з неба, із-за хмар,
голодним пастушкам сніданок,
свій ісідор — Ісіди дар.

Через Ісідин цей дарунок,

який одержали малі,
вже сидором пастушній клунок
назвали люди взагалі.

Ісідин дар розвіяв вітер —

по всьому світу прогуло;
і слово Ісідор, Ісідор
і на людину перейшло.

І другові чи однодворцю

сказати можем ти і я:
«Сидорку, Сидоре, Сидорцю!» —
назвати звично на ім'я.

Та можемо про дар Ісіди

почуть і в іншому ряду,
коли знайомі чи сусіди
женуть на пашу череду.

Й тепер: із двору вирушає

пастух, а мати: — Сину мій,
а сидора ти взяв? — гукає
(про торбу і про їжу в ній).

ПІД СТОЛОМ І ПІД ЛІЖКОМ


Загадка


Ану, хто вони? Поодинці й гуртом

і з цим поквитайтесь «горішком»:
як їсти сідаю — вони під столом,
а сплю — спочивають під ліжком.

(Черевики, чоботи, сандалі і т.п.)


СОБАКУ НА ЦЬОМУ З'ЇВ


Спритний парубійко в поле йшов косити,

біг за ним собака. Раптом чоловік
їде з поля возом:
— Парубче, куди ти?
— Йду косити жито: день годує рік.

Тут же виявляє вдачу парубочу:

— Прийми воза, дядьку, а то перескочу.

— А що то у тебе, парубче, в торбині?

— Пироги.
— А чом їх так багато там?
Жартувати й далі до смаку хлопчині:
— Як не з'їм — собаці решту я віддам...

Добре наробившись, в пору вечорову,

йде хлопчина з поля, косу — на плече.
Раптом зустрічає чоловіка знову,
що сидить край двору й мотуза суче.

— Звідки йдеш? — гукає дядько

парубчині.
Той скривився, наче з кислого щавлю.
— З косовиці, — каже (жарти інші нині), —
прийми, дядьку, мотуз: не переступлю...
— Що, вдалося, може, хоч півниви втнути?
— Цілу ниву, дядьку!
— Та не може бути!

— А де пироги ті?

— Геть усі поїв.
— А собака де твій?
— І собаку з'їв…

Отже, справа, друзі, у сумлінні й силі

Ось чому нам кажуть про майстрів-трудяк:
він, мовляв, «собаку з'їв у цьому ділі»,
тобто має досвід, знає, що і як!

НЕ МИНАЙТЕ АНІ ТИТЛИ


Лине дзвоном величаво

Шевченкова мова:
прочитайте тую славу
од слова до слова.
Не минайте ані титли,
ніже тії коми...

А що значить слово титла,

з «Кобзаря» знайоме?

В давніх мовах над словами

стяжечка умовна
(це тоді, як не дається
їхня форма повна).

Є чимало слів таких,

наведу окремі з них:

Бог, Апостол, благодати,

честь, молитва, небеси,
благочестя, милість, мати,
дух, дута. Господь, спaси….

Не прості перлини мовні

позначала титла, —
ні, слова значущі, повні
святості і світла.

Тож Тарас і вчив нас мати

вдачу нелукаву,
як святе письмо, читати
нашу давню славу.

ГОЛОДНИЙ І СИТИЙ


Загадка


Тобі відгадку підкажу,

як долю визначиш мою:
коли голодний, то лежу,
коли ж наїмся, то стою.

Хто ж я?


(Мішок)


ЛЕСЯ


Слово, чому ти не твердая криця…

Леся Українка

Я бачу: кущисті ласкавці,

і Леся, гортензії садячи,
на хвильку присіла на лавці —
їй пишеться в рідному Гадячі

О слово із сяйвом лелітки,

помножуйся в силі сторицею:
ти стало пелюсткою квітки,
а треба — незламною крицею...

Подумав про неї, тендітну:

з якою зрівнять поетесою,
щоб лагідно й ніжно, як рідну,
народ називав просто Лесею?

Палала прозірлива жінка,

і сяяли барви палітри,
щоб слово дзвінке Українка
писалось з великої літери.

ЯКИЙ КОШИК У КУЩІ?


Загадка


На цей раз буде загадка простою:

берем звичайне слово з двох складів —
зелений кущ, який цвіте весною,
назад читаєм — кошик для грибів.

Що це за слово?


(Бузок, козуб)


ЗАЙМЕННИКИ — ЧИСТУНИ


Загадка-жарт


А хто з вас, діти, відгадає,

як будь-хто, перш ніж їстиме,
трьома займенниками має
зробити руки чистими?

(Має ви-ми-ти)


НІ КОЛА НІ ДВОРА


— А чому, — Тарасик запитав, —

про людей говорять інші люди:
той кілком поперек горла став;
той кілком стирчить, мовляв, усюди.

Тим хоч кіл на голові теши,

впертості й колом із них не вибить...
— А подумай, друже, й сам скажи...
— Хтозна, — побоявсь Тарасик схибить.

— Розумієш, в нашім словнику

ці звороти, мабуть, найдавніші:
хтось там як сорока на кілку,
той кілком поперек горла й інші

Мова нам підказує сама:

вдумайся, чому говорять зроду —
ні кола ані двора нема?
Відповідь — у побуті народу.

Лиш господар діставав наділ,

ще не маючи ніяких статків,
зразу забивав у землю кіл,
той кілок — початок всіх початків.

Стали тим колом і взагалі

звати поселенці учорашні
кожну смужку орної землі,
кіллями розмічену в два сажні...

І тепер нам ясно все цілком.

Отже, друже, пошуки не марні
Бачимо, чом вирази з кілком
в нашій мові й досі популярні

КРАЇНА І … ТВАРИНА


Загадка


В країни букву Я з боків відкину, —

й помітить зміну враз дитина кожна:
країна перетвориться в тварину,
що нам на ній і покататись можна.

Що це таке?


(Я – поні - я)


ВІН Є У КОЖНОГО


Загадка


У всіх він є, ось подивись—

старе, мале чи юне.
Та кепсько, коли хтось кудись
його без діла суне.

Що це таке?


(Ніс)


ЗАРУБАЙ НА НОСІ


Гриць катався на льоду,

не спитавшись мами,
та й потрапив у біду:
шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп'я мале

пам'ятає й досі:
«Бить не битиму, але
зарубай на носі!»

Дивно це було сприймать

хлопцеві малому:
«Як? На носі зарубать?
Ще й собі самому?»

Може, нині смішно вам

в теплім дружнім колі
Гриць тепер сміється й сам, —
Гриць давно вже в школі

В літгурток він став ходить

і знайшов розгадку:
ніс походить від носить
в даному випадку!

Бо носили в правіки

за собою всюди
палички і дощечки
неписьменні люди.

І як ми в записники

все заносим з вами,
так вони — на дощечки,
звані в них носами.

Отже вираз виник там,

а зберігся й досі
Це, читачу, й ти затям,
зарубай на носі!




СЕСТРИВЕЧІР, ДОБРИЧКИ!


(З пастуших жартів)


На вигинах Сули, де більше паші,

розкошували наші корівки;
березняківські череди і наші
розходились по березі ріки.

До нас підходять їхні пастушки,

а ми їм жарту кидаєм пучок:
— Сестривечір, добрички,
чи не телячили ви наших бачичок?

— Телячили, — всміхаються, — телячили:

задрали лози та побігли в хвіст! —
Від старших знали, що ці жарти значили,
і розуміли їх нехитрий зміст...

ДУРНЕ, ЯК…


Загадка


Маленьким тішило мене:

на вигоні собі ґуля.
А то, бувало, як чкурне,
що ждати хтозна й відкіля...
На несвідомого: дурне, —
говорять люди, — як

(Теля)


ЗЕЛЕНА ВУЛИЦЯ


Кажу: зелена вулиця. Ну й що ж?

Усі ми добре знаєм, що це значить.
Але колись ішла по тілу дрож,
як хто «зелену вулицю» побачить.

Зелена вулиця сто літ назад,

коли ще час і смутен був, і скрутен,
це — дві стіни муштрованих солдат,
де в кожного зелений був шпіцрутен.

Між двох рядів по «вулиці» такій

здіймалися шпіцрутени-лозини:
засуджені проходили по ній,
тяжкі удари падали на спини.

І не один солдат від них помер,

і не один страждав і тяжко хворів.
А от зелена вулиця тепер —
в путі ланцюг зелених світлофорів.

Зелена вулиця! Як підоспів —

будь ласка, їдь, дається повна змога;
у переноснім значенні цих слів —
широка, вільна і пряма дорога.

СВІТ БАБУСИНИХ КАЗОК


На Сулі прозорі хвилі,

як бурштинові
Панський сад росте на схилі
в Костянтинові.

А в саду тім, кажуть, вітка

на ялиці є,
там на вітці висить клітка
із жар-птицею.

Краде білка там горіхи

з саду панського.
А для хлопця стільки втіхи
для селянського!

А горіхи, цю привабу,

кращу жемчуга,
й нам, було, приносить баба
Тимошенчиха.

А казкам які ми раді

тим, бабусиним,
що від них і взимку в хаті
як у вусі нам,

як веде про Йвана мову

про царевича,
про Телесика чи Бову
Королевича.

Наче мишки, тихо-тихо

всі сиділи ми;
як добро змагало лихо —
так раділи ми.

За вікном плелася сітка

сніговицею.
Цілу ніч нам сниться клітка
із жар-птицею...

ЄДИНЕ СЛОВО


Загадка


Хто захоче відгадати — хай не дуже поспіша:

в мові це єдине слово, де апостроф після Ш.
Коли, друже, ти одразу розгадать не знаєш як,
зосередься — розгадаєш: слово це просте

(Миш'як)


СТАНЕ ВІН

ПРИВАБЛИВОЮ РІЧЧЮ

Загадка


Вказівний простий займенник цей

повтори в жіночім роді двічі —
й стане він привабливою річчю,
забавкою для малих дітей.

Що це?


(Цяця)


ЩО ЗА СПЛЮХА?


Загадка


Не з заліза, не з дерева

ця пухкенька сплюха:
є у неї два черева
і чотири вуха.

Що це таке?


(Подушка)


КОЛЯДНИК


Є колядочка у Гриця:

«Коляд-коляд-колядиця!»

Мати хусткою зав'яже —

тільки носик вигляда.
Хоч мороз «Дошкулю» каже,
так на те ж і коляда!

Гриць завбільшечки з мізинець,

але справжній колядинець.

Колядує, як годиться:

«Коляд-коляд-колядиця!

Дайте, дядьку, пиріг,

покладу собі у міх!

А не дасте пирога,

візьму бика за рога

та виведу на поріг

та викручу правий ріг!»

Ось до іншого йде двору,

напуска ману сувору:
«Дядьку, дайте ковбасу,
а то хату рознесу!»

А дорослі тьоті й дяді

цим колядкам дуже раді.

І дають то те, то се,

і в торбинці Гриць несе,

мов господар із базару,

сливи, груші для узвару

й гарбузці аж золотисті,

й трохи кроликам вівса,
й пироги пухкі, пашисті,
й над усім цим — ковбаса!

Сам завбільшечки з мізинець,

коляд-коляд-колядинець.

МЕРТВА ХВАТКА


Цей зворот, як довели

мовники-дбайливці,
свого часу занесли
в лексику мисливці

Бо порода є собак:

іклами своїми
жертву вхопить — і ніяк
пащі не розніме.

Не одному вже ловцю

пси в пригоді стали,
і мисливці хватку цю
мертвою назвали.

А від того й повелось

(тут і слів розгадка):
чіпко взявся ти за щось —
кажуть: мертва хватка!

МОГИЛИ СИВІ ПОВІДАЮТЬ


Як ти густо, краю милий,

полином віків пропах.
і які лиш не бродили
племена по цих степах.

Волелюбні осередки

осідали вздовж Сули,
де за волю славні предки
в славних битвах полягли.

Хвиля часу — неугавна.

Що ж нам каже сивий міф?
В наших землях з пра-прадавна
кімерієць жив і скіф.

Скіф потиснув кімерійця,

скіфа витіснив сармат.
Ще в віках пильніш порийся —
гот сармата тис назад.

Готу гун завдав удару,

гуна витіснив авар,
печеніг потис авара, —
безліч сутичок і чвар.

Гримнув половець з літами —

відступив і печеніг.
Січі знов гримлять степами,
за набігом знов набіг.

Між світань і перехмарин,

вздовж степів, доріг курних
сунув турок і татарин,
і козак ставав на них.

Так сіклись на смерть затято,

що мішались кров і пил.
Тому й досі так багато
по степах стоїть могил.

Але наш ти, краю милий,

мріє наш чумацький шлях,
наші предківські могили
на безмежних цих степах.

БАТУРИН


Ви бували в Батурин!,

у містечку славнім,
відомому з гетьманщини
походженням давнім?

На берегах на Сеймових

гетьмани гриміли.
Ржали коні козацькії
і шаблі дзвеніли.

Яке ж його походження?

Подекуди йдеться,
ніби місто засноване
як польська фортеця.

А потім хтось додумався

(хитрий і не дурень),
ніби йменням Баторія [3]
названо Батурин.

Та раніш він заснований,

ніж Стефан Баторій
мав будь-яке відношення
до цих територій.

Грала наша тут музика,

і кобза, й бандура.
А назва йде від давнього
словечка батура.

А батура в цім випадку

означа: фортеця.
Ось відкіля походження
ниточка снується!

ЯК РОЗКЛАСТИ ГОРІХИ?


Головоломка


Ой, допоможи мені, Насте,

сорок п'ять горіхів розкласти,
що доспіли в цей понеділок,
розкладать на дев'ять тарілок.
І ніяких в обліку збігів:
в кожній — різна кількість горіхів!

Як воно виходить?


(1,2,3,4,5,6,7,8,9)


Я – ПОНЯТТЯ,

З ЧОТИРЬОХ ЛІТЕР

Загадка


Я — поняття. З чотирьох я літер.

Кожен мене знає.
Писне миша чи застогне вітер —
вже мене й немає.

Хто я?


(Тиша)


СВЯТІ ГОРИ


О.Гончару


Як Дінцеві личать ці зелені брами,

що людину кличуть у священні храми!

Святогірськ: раїни чи сокори тут?

Диво України цей донецький кут!

Рай земний та й годі. Врода неймовірна.

Тут сама природа — проповідь Нагірна.

Місць таких пригожих не буває двох.

В час навал ворожих уберіг сам Бог.

Звідає той муку, звідає той горе,

хто підніме руку на Святії Гори.

ЩО ЗНАЧИТЬ

"КОНИКА ПАСТИ"?

Я люблю задушевні

молодих матерів перемови,
вболівання їх кревні,
їх заледве надломлені брови,
як почнуть розмовлять —
все про діток,
про своїх немовлят,
малоліток:

— Моя Лідка, Уляно,

почала дибулять так рано...

— А Миколка мій, Насте,

почав уже коника пасти...

Кожен знає, яке маля,

коли вперше ніжками дибуля.
А що значить коника пасти!
Як? До чого його прикласти?

«Та це ж просто, — матуся каже,

усміхнувшись очима ясними, —
як дитя на животик ляже
і голівку підніме».

Піднімали так само голови

пастушки, лежачи на осонні,
щоб видно було навколо,
де пасуться їх коні

Ось відкіль цей походить вираз!

Бо хотілось, щоб хлопчик виріс,
бо хотіла в нім бачити ненька
чумаченька чи козаченька.

Цілувала волосся пушок:

— Ах ти ж мій пастушок!
Категория: 11 | Просмотров: 381 | Добавил: drakor
» Поиск

» Календарь
«  Апрель 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz