» Меню сайта

» Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4016

» Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

» Форма входа

Главная » 2011 » Апрель » 9 »
13:56
ДМИТРО БІЛОУС

ДИВО КАЛИНОВЕ



Як прислів’я чудове,

йде від роду до роду,
що народ - зодчий мови,
мова – зодчий народу.


ВОГНИЩЕ РОДИННЕ


На світі білому єдине,

як і дніпрова течія,
домашнє вогнище родинне,
оселя наша і сім'я.

Ми відтоді початки лічим,

як муж з камінням і паліччям
за звіром кидався вдогонь,
а жінка берегла вогонь,

вогонь, що предки розкладали,

здобутий ними від тертя;
пожитки різні, причандали,
що перейшли з первобуття.

Й слова житейські необхідні,

що проростали, як зерня,
вогнем освячені і рідні:
горнутись, горниця, горня.

Хоч їх походження і різне —

немає в цьому дивини.
Та дух вітчизни, материзни
несуть і досі нам вони.

Слова, що доти їх не знали,

первісні трепетні слова,
що зігрівали і єднали, —
і мова врунилась жива.

В щасливі і в тяжкі години —

куди б нам не стелився шлях
не гасне вогнище родинне,
в людських запалене серцях.


З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА


Де вам, друзі, траплялось,

щоб од міста, села
три ріки розливалось
з одного джерела?

Що не річка, то мова

прагне, рине у світ
од безсмертного Слова,
що про княжий похід.

Що не річка, то мова

з-понад волзьких степів:
це російська чудова —
гусел радісний спів.

Що не річка, то мова

з-над Славути-Дніпра:
українська чудова —
кобзи сонячна гра.

Що не річка, то мова,

де шипшини корал:
білоруська чудова —
ніжний видзвін цимбал.

Від Русі розливалось

три могутніх ріки.
І тепер побратались
на віки, на віки.


НАЙДОРОЖЧЕ


Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали
гірські й морські кордони і на подив
багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову? —
І всі відповідали: — Ту, що нею
співала рідна мати колискову.


А ВІДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?


Загадка


А відгадайте-но: що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,
щоб я було красиве і дзвінке,
бо носить все життя мене людина.

(Ім’я)



ВІЧНО ЖИВА


А мова не корилася царю —

ані царю, ані його сатрапам,
з орлом двоглавим стаючи на прю,
що брав її у пазуристі лапи.

Несла устами відданих синів

мужицьку правду, ту, що є колюча,
сміялася з ненависних панів,
що їхня правда на всі боки гнуча.

Плюндрованій, не надавали прав,

немов на звіра, об'являли лови.
Орел впивався в душу, тіло рвав —
він був безмозкий, хоч і двоголовий.

Заборонити дереву рости,

ширяти вольній птиці у блакиті,
живій ріці між берегів плисти,"
ходити сонцю по своїй орбіті?

Заборонить дощеві поливать

гінке стебло, щоб не зросло колосся,
поетові — писать і малювать,
щоб приректи народ на безголосся?

О як хотіла, прагла воля зла,

щоб ти була лиш суржик мішанина:
щоб вічно недорікою була
на втіху скалозуба-міщанина!

Хай давню жуйку міщанин жує,--

воскрели, піднеслися духом люди.
Бо є в народу Жовтень, Ленін є,
і рідна мова є і вічно буде!


ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ


Порипують роменським шляхом гарби,

Сулою тихо хлюпають човни.
І плине люд з своїм нехитрим скарбом
на ярмарок у наші Курмани.

Вози на вигоні. Стирчать голоблі.

Корови й коні поблизу осель.
Горшки і хомути. Мішки картоплі.
І крутиться весела карусель.

А нам, малим, усе цікаве вдвічі:

хто звідкіля прибув до Курманів.
Вусатий дядько — з Ракової Січі,
той — з Білої Берези, той — з Тернів.

Хтось приміряє теплі рукавиці,

когось приваблює садовина.
— А ви звідкіль? — З Погожої Криниці,
ті — з Білопілля, ті — з Лебедина.

І назви в юнім серці зазвучали,

як щось казкове, дивне, чарівне,
немов далекі зоряні причали,
кудись манили, кликали мене...

Хто так назвав ті селища навколо?

Хто оспівав діброви і лани?
У небі місяць — як млинове коло,
а на землі — Климентові Млини...

Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,

куди не кинь — барвистих слів розмай:
Ромен, Боромля, Липова Долина,
Березів Яр, Лука, Зелений Гай...

Так зберігає мова калинова

на гронах дивних свіжості росу,
щоб у майбутнє музикою слова
нести душі народної красу.


З ОДНІЄЇ МИ РОДИНИ


Загадка


З однієї ми родини

від Андрія до Ярини.
Як по одному, самі,
ми буваємо німі,
хоч і маєм різні назви
й добре знаєте всіх нас ви.
Певним станемо рядком –
заговоримо ладком.
Ми – писемності основа.
А без нас ніхто ні слова!

Що це таке?


(Літери абетки)



ДУХМЯНИЙ ДИВОСВІТ


У спеку й дощ – без паніки –

і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми влітку в мандри йдем.

Гудінням бджіл озвучений

духмяний дивосвіт:
і паничі тут кручені,
і королевий цвіт.

А хто розбризкав схилами

під гомінке цвірінь
цю жовту цвіть на килими,
цю золоту яскрінь?

Лист голий із росинками,

холодний, а на споді –
покритий волосинками
і теплий. То в народі

і стали мати-й-мачуха

ці квіти називати:
холодний верх – то ”мачуха”,
а теплий спід – то "мати”.

Спочинемо у тіні ми:

ось прямо біля ніг
із вузликами синіми
стоїть петрів батіг.

Та зовсім то не вузлики,

не плетив торочки, —
то неба сині кусники,
блакитні квіточки.

Всі назви ми записуєм

(а дощик — мов крізь сито).
Залитий парк мелісою —
немов меди розлито.

Уже до дому близько ми,

все рідне навкруги.
А нас дощу і блискавки
періщать батоги.

У спеку й дощ — без паніки

і ясним гожим днем
з учителем ботаніки
ми з подорожі йдем.


З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТІВ НА БАЛКУ


Каламбур


З коси бузько летів на балку

(косар косу там брав на брус),
і сів бузько в дворі на балку,
на довгий дерев'яний брус.


РІДНЕ СЛОВО


Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм
і, спивши там від сонця жару,
зеленим дихаєш розмаєм.

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.
Хай квітне, пломенить червоно
в сім'ї великій, вольній, новій.


КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК


Тарасик набігавсь,

примчав із двора.
Уже й за уроки
сідати пора.

Ось віршика вивчив,

задачі зробив.
В щоденник заглянув
тривогу забив.

Гласить неодмінний

шкільний записник:
«Принести до школи
клумачний словник».

Завдання у класі

він сам записав.
А що за словник то —
і досі не взнав.

Прибіг до бабусі,

що прала рушник:
— А що таке, — каже,
клумачний словник?

— Клумачний? — бабуся

на те хлопчаку. —
Та, мабуть, що носять
його в клумаку!

Сестричка сміється,

швидка на язик:
— Сам, — каже, — доклумай,
який це словник!

Та це вам не шахи,

це вам не лото:
кого не спитає —
не знає ніхто.

Спитав у сусіда —

вже дещо нове:
— В нас, — каже, — в будинку
письменник живе.

По радіо мову

веде про слова.
Слова — це перлини,
це дивні дива!

Піди ти до нього —

у нього книжки.
Він знає й розкаже
про всі словники.

Ну що ж, як розради

немає ніде,
в квартиру поета
Тарасик іде.

Ось дзвонить, заходить:

— Будь ласка, — гука, —
клумачного дайте
мені словника!

Поет усміхнувся:

— Ти просиш дарма:
клумачного, — каже,
в природі нема.

Клумачний... То, мабуть,

почулось... Пробач,
бо той, хто тлумачить,
той зветься — тлумач.

Буває, що слово

відоме давно,
а знає не кожен,
що значить воно.

І тут у пригоді

стає визначник
скарбів наших мовних —
тлумачний словник.

Тарасику, світла

твоя голова,
Ану, зустрічав ти,
наприклад, слова:

красуля, красоля?

Словник розгорни —
і зразу побачиш,
що значать вони:

красуля —красуня,

красоля — цвіток.
І тут же: краснуха —
хвороба діток.

Оце ж і тлумачний

словник! Зрозумів?
А є словники ще —
походження слів.

Любити життя —

звідси йде життєлюб.
А шлюб — від слюбитися
слюб — отже й шлюб!

Вивчатимеш мову:

слова — в голові,
любов до них — в серці,
в самому єстві.

— Слова в голові? —

розсміявся хлопчак. —
То, значить, для слів
не потрібний клумак!

Радіє письменник

з тямкого дружка:
— Як любиш, наука
тобі не важка.

Ціннюща в людини

до знань ненасить.
І їх за плечима,
тих знань, не носить.

— Спасибі! — Тарасик

додому побіг.
І ледве, зраділий,
ступив за поріг:

— Доклумав! — гукає

сестричці своїй.
А потім біжить
до бабусі мерщій.

Примчавши на кухню,

червоний, як мак:
— Бабусю, — кричить, —
не підходить клумак!

Ціннюща в людини

до знань ненасить.
І знань за плечима, —
гука, — не носить!


І ТАК І НАВПАКИ


Загадка


У нім — три літери, та ба —

іде на ньому молотьба.
А прочитай з кінця — і вмить
почне тобі мишей ловить.

(Тік і кіт)



ІЗ ПРАДАВНЬОГО КОРІННЯ


Що не мова — чудо, диво.

Чув, наприклад, ти оці
назви — як звучать красиво
білоруські місяці?

Перший — cтyдзень, другий — люты,

третій місяць — сакавік,
а четвертий — красавік...
Скільки ніжності в них чути!

Місяці в болгар і нині

всі зовуться по-латині:
януарі, февруарі,
март, апріл, але другарі

назви знають ще й народні,

що живуть і по сьогодні.

Січень в них — великий Січко,

лютий — менший Січка брат,
і тому малий він Січко,
хоч зима й не йде на спад.

Березіль же — баба Марта...

І живий тут кожен місяць:
той ріку скував не жартом,
той чобітьми глину місить.

Все підмітили народи, —

календар життя, природи!
Дивовижно йдуть у парі
і январь і януарі!

Все красиве, все погідне

у сплетінні запозичень,
і близьке всім нам, і рідне —
січень — студжень, Січко — січень.

Чуєш? Наче нив подзвіння,

щойно вистигне колосся...
Із прадавнього коріння
проросло, переплелося...


ДОРОФЕЙ


Де я вперше чув російську мову?

На Роменщині, в глухім селі.
В пам'яті моїй зринає знову
спогад про дитинство на Сулі.

З тих років двадцятих бачу й досі:

коли голод гнав до нас людей,
жив у тітки нашої Ходосі
хлопець з Волги, звався Дорофей.

В латаній до нас приходив свиті,

грався з нами, за м'ячем гасав.
В нього очі — як волошки в житі,-
мов про нього Головко писав.

В хаті нас не двійко і не трійко,

не як з рукавички — як з мішка.
В тітки ж за Сулою Дорофійко
ріс коло ще меншого Мишка.

Якось він зайшов до нас у хату

(а було тоді йому літ шість),
до макітерки метнулась мати,
пиріжка дає, а він не їсть, —

взяв за пазуху, картуз на брови:

— Это я Мишутке понесу... —
Так спізнав я і чарівність мови,
і російської душі красу.


ЧИ ТО ЗЛІВА, ЧИ ТО СПРАВА


Загадка


Є слова — ну й цікаво!

Є слова — просто диво!
Прочитаймо їх з вами:
чи то зліва направо,
чи то справа наліво —
означають те саме.
Ось дивіться: корок, біб,
око, Кирик, зараз, піп...
Є ще й інші на умі,
та назвіть ви їх самі.


ГОВОРИ, ЯШКО, ІЩЕ РОЗКАЗУЙ!


Як була після війни розруха,

дядько Білик взяв торбину: що ж,
поки що прощай, ріка Ревуха! —
та й подався із синком за Сож.

Взяв він хліба й солі на дорогу

(бо дорога довга і важка).
Добре, що з собою на підмогу
підхопив кмітливого Яшка.

Тесля там робив хліви, сараї,

поправляв на зиму реманент.
А Яшко, як це в майстрів буває,
щось тесав та подавав струмент.

Од хлоп'ят почув він про героїв,

про відвагу їхню на війні.
І незчувся, як слова засвоїв,
білоруську мову і пісні.

І за кілька місяців по тому

(непомітно літній час зрина)
повернулися вони додому,
заробили бульби і зерна.

І Яшко став дітям говорити

все, що чув за Сожем від хлоп'ят.
Обступають хлопця наші діти,
розглядають з голови до п'ят.

Полонить Яшко, чарує навіть

дзвінко-ніжним білоруським «дзє».
Оголошує, чита напам'ять —
Янка Купала:
«А хто там ідзє?»

Білоруська мова — наче казка, —

вперше чують Таня, Коля, Гриць:
— Говори, Яшко!
— Ды калі ласка,
буду і чытаць і гаварыць...

І вони ізнов то біля хати,

то біля Ревухи бережка
сходяться гуртом, щоб розпитати,
щоб послухать Білика Яшка.

Де Яшко з'являється — одразу

неодмінний хвостик дітвори:
— Говори, Яшко, іще розказуй!
— Говори, будь ласка, говори!


НА КОЖНІМ КРОЦІ


В житті робив ти свій перший крок,

сьогодні в школу йдеш на урок.

А що ідеш ти, то робиш кроки, —

отак і вийдеш у світ широкий.

І раптом думка поміж думок:

а що за слово цей самий крок?

Тут щось цікаве таїтись може,

бо й слово кроква на нього схоже!

Та слово, друже, знань вимага,

в болгарській мові є крак [1] — нога.

А в білоруській є слово крочыць, [2] —

уже й не треба мізки морочить.

А як відкрились нам крок і крок, —

тоді звідкіль же російське шаг?

Згадай тут відстань, ту, на яку ти

ногою можеш вперед сягнути —

один раз ступиш — один і сяг,

а сяг прадавнє дало нам — шаг.

Отож і справді кінець мороці.

А що потрібно на кожнім кроці?

На кожнім кроці — знання, знання,

інакше йтимеш ти навмання.


СОБІНОВ СПІВАЄ


Собінов приїхав на гастролі.

Золотий сезон. Найкращі ролі.
Собінов співає на Вкраїні
ув «Онєгіні» і в «Лоенгріні».
Собінов співає в «Майській ночі».
Тисячі послухати охочі.

Наша опера заледве набирає сили,

й раптом — світове імення в ній оголосили.

Жовтню — перший лиш десяток. Ще зіяють рани,

ті, що нашому народу завдали тирани,

як була на рідну мову люта заборона,

як жорстоко її царська тиснула корона.

А сьогодні море звуків плещеться безкрає:

в українському театрі Собінов співає.

Але що це? Ярославець, корінний волжанин,

українською співає. Знак любові й шани.

Для волжанина, напевне, нелегка то праця —

кожне виплекати слово, знати, не збиваться!

Сотні слухать Лоенгріна, й Ленського охочі,

і Левка у «Майській ночі» слухать до півночі...

Грім овацій. Свіжі квіти. Захват по виставі.

Коло нього і артисти, й глядачі цікаві.

— Ви пробачте нам, — аж сяють молоді дівчата, —

а по-українськи важко ролі вам вивчати?

Він, симпатію відчувши в їхньому нестримі,

лиш очима усміхнувся, ще в костюмі й гримі:

— Може, декому і важко, та признатись мушу,

легко все мені красиве западає в душу.

У Москві я Заньковецьку бачив на гастролях,

українських корифеїв у найкращих ролях.

В юні роки з ними навіть виступав укупі,

у Сад омського Миколи в українській трупі...

В нашім мовнім багатоголоссі

Собінов хвилює нас і досі.
Золота сторінка не зів'яне.
То хіба ж могли тоді кияни,
як і харків'яни, й одесити,
на руках артиста не носити!


КЛАСНА ЗАГАДКА


Іще одна загадочка для вас:

прикметник означа найвищий клас,
споріднений з іменником співзвучним.
Лиш Й на К в кінці змініть — і враз
ви познайомитесь з маленьким учнем,
який не ходить ще і в другий клас...
Як почнете цей вірш читать спочатку,
то знайдете ви натяк на відгадку.

Який прикметник і

який іменник?

(Першокласний і першокласник)



ЗАГАДКА ДИТИНСТВА


Враження дитинства – ясновесні!

Слів краса! Звідкіль іде вона?
Наче загадки якісь чудесні:
рідна мова – дивна дивина!

Вперше у житті штанці крамні

хлопцеві придбали у Ромні.
Лиш надів – усі йому: -- Митянчик,
ти – як янчик!

-- Що за янчик? – хтось спитав. І сивий

батько наш поважно відповів:
-- Так говорять, коли хтось красивий,
так ми чули од своїх батьків...

я цікавивсь цього слова змістом,

в словниках шукав його стократ...
Та в Чехословаччині туристом
побував і розказав мій брат:

— Знаєш, хто наш Янчик благородний?

Як не здогадались ми? Це ж той
люблений словак, герой народний,
справді красень, Яношик-герой!

Я зрадів: усе — в єдинім слові,

все в іменні! Отже сумнів пріч.
Яношик! Але в розмовній мові —
Яншик, Янчик — ось у чому річ!

Слово пломенить червоним маком

(над легендою не владний час!).
Як його передали словаки?
Як воно долинуло до нас?


СЛОВО ЦЕ – СТАРОВИННА БУДОВА


Загадка


Слово це — старовинна будова

з гостряками мурованих веж.
Щойно зміниш ти наголос слова
цим одразу будову замкнеш.

Що це за слово?


(замок, замок)



ГУСИ


Професора Баженова [3] уроки

усе життя я буду пам'ятать.
Байки Крилова повторяли, поки
не навчимося правильно читать.

Професор нас вимовою чіткою

подивувать нагоди не минав:
— Читайте так: «Лозиною гнучкою
на продаж селянин гусей до міста гнав».
Читаючи, ви уявіть картину:
гусей, і селянина, і лозину.

І я згадав, як дядько Єлисей

наймав підпасичів гонить гусей:
ледь світ в Ромен погнать і дотемна
за двадцять верст вернутися з Ромна.
За те, що віджене гусей Марійка,
дивися, й набіжить якась копійка.
Але «гел-гел» для старшої сестрички
не раз слізьми кінчалося з незвички.


Згадав я на занятті той маршрут

і вже забув, чого сиджу я тут.
Професор бачить: — Митю Білоусе,
куди твої помандрували гуси? —
Певніше я спираюся на парту
від теплого професорського жарту.
А він киває — повторять за ним:
«Таж наші предки врятували Рим!»

Проказую рядок, але на думці

ізнов сестра, окраєць хліба в сумці...
І вже через гусей тих на траві
Ромен і Рим змішались в голові...
Не знаю я, чи справді від навали
спасли ті гуси Стародавній Рим,
а нас від злиднів трохи рятували,
коли я був малим...


ЧУДЕСНІ БАРВИ


Які чудесні барви у нашій рідній мові,

які відтінки різні від Сейму аж по Сян!
У Києві говорять інакше, ніж у Львові, —
і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

а це лиш різні назви, синонімічний ряд.
А є ще риси мови, що звуться діалекти:
це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

а огірок звичайний в Чернігові — гурок,
а кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошувка,
і назви, і вимова різняться що не крок.

Раз якось на базарі професор із столиці

заговорив із дідом, що ягоди привіз:
— То, значить, на Поліссі вродили полуниці?
Я бачу, ви з-над Снові, із хутора Рогіз.

Дід витріщає очі — і як це може бути?

— То ви з Рогозу родом? Мо, інженер? Поет?
— Та ні, я просто знаю, як де говорять люди:
прислухуюсь до мови — і в цьому весь секрет.


СЛОВО ЦЕ ПРОСТЕ -- НЕ ДИВОВИНА


Загадка


Слово це просте — не дивовина

(зустрічаєм мало не щодня),
організму складова частина
і періодичне видання.

В цьому слові тільки й заковики:

другий склад наголоси – і вмент
означать почне воно великий
клавішний музичний інструмент.

Що це за слово?


(Орган, орган)



МИХАЙЛО СВЄТЛОВ ЧИТАЄ РУДАНСЬКОГО


Ні, їй-право, дивне сяйво є навколо слова!

Українську мову в Ялті чув я від Светлова:
про Руданського Степана принагідне мовив,
і полинув на Вкраїну вітру ніжний повів.

Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі —

Луговськой, Светлов і тут же — Вікстрем, Нонешвілі.
Говорили, що Руданський лікував тут хворих
і ходив по цих завулках і по цих ось горах.

— Да, — сказав Светлов, — Руданский — и поэт и личность. —

I додав по-українськи:— Співомовки — вічність!
Як там здорово у нього, — осміхнувсь грайливо, —
про торговців співомовка... я зіб'юсь, можливо:

«Зайшов мужик до крамниці,

а пани сміються:
— Тут не дьоготь, тільки дурні
одні продаються.

А мужик їм: — Тож нівроку

добре торгувалось,
щойно два вас таких гарних
на продаж зосталось...»

Бистрі скутери по морю мчали повним ходом,

а Светлов стояв високий, схожий з Дон Кіхотом.
Повідав нам співомовки з сатиричним вістрям,
всі сміялись, особливо Нонешвілі й Вікстрем.


НЕВМИРУЩИЙ РУШНИЧОК


На декаду в Ташкент з України

прилетіли і старші майстри,
і з молодшої їхньої зміни
два поети: обидва — Дмитри.

Заповняють картки в готелі,

аж підходить дівча:— Я — Зухра, —
усміхаються очі веселі
до гостей з-над Славути-Дніпра.

У руках записна в неї книжка:

— Хочу, — каже, — в концерті для вас
заспівати «Рушник» Малишка, —
підкажіть українські слова.

Переглянулись два поети

(щойно в світ «Рушничок» злетів):
сяк-так знають перші куплети,
а з останнього — кілька слів.

Та не знати свого — це ж сором,

і не скажеш про це Зухрі.
Що ж, згадаєм, мовляв, відтворим,
як звучить у нас на Дніпрі.

А воно, знайоме до болю,

в голові не все ожива.
Що робить? Дали собі волю —
повставляли свої слова.

І чудово Зухра проспівала,

заворожена зала була:
«Рідна мати моя, ти ночей не доспала
і водила мене у поля край села...»

Прозвучав «Рушничок», нівроку!

«Біс! — кричать узбеки. — Ура!»
Але якось через півроку
прибула на Вкраїну Зухра.

Виступає вона з концертом,

пісню в нашій столиці співа.
Із узбецьким легким акцентом
вимовля українські слова.

Та цікаво, що буде далі:

тут найвищі ноти бери,
бо Малишко сидить у залі, —
це помітили два Дмитри.

Пісня стелиться, пісня лине,

та чи автору це не в гнів:
слів Малишкових — дві третини,
а третина — слова Дмитрів.

— Видно, сплутали щось узбеки? —

настороживсь поет. — Що таке? —
Щось незвичне, немов далеке,
але серцеві все ж близьке!

А Дмитри підвелися знишка

(поряд ложа їх — бенуар),
поглядають в партер на Малишка, —
аплодує Зухрі пісняр.

Та кому на серце не ляже?

І Малишко просяяв:— Біс!
Я не знав, що «Рушник» мій, —каже, -
варіантами вже обріс!

ЗЛИТКИ ЗОЛОТІ


Чи ти задумувавсь, відкіль оті

у нашій мові злитки золоті?
Як намистини, диво калинове —
частини мови!

Який співець, поет, який письменник

уперше слово вигадав — іменник?
Іменник! Він узяв собі на плечі
велике діло — визначати речі, —
ім'я, найменування і наймення:
робота. Біль. І радість. І натхнення.

Ну а візьмімо назву — дієслово,

само підказує, що діє слово!
Ще й прикладу на нього не навів,
а вже до півдесятка дієслів!

Прикметник дасть іменнику — предмету

якусь його ознаку чи прикмету.

Числівник може визначить тобі

число речей, порядок при лічбі.

А поспитай звичайного займенника,

за кого він у мові? За іменника!

(Хоч може цей наш скромний посередник

замінювать числівник і прикметник.)

Прислівник звик, незмінюваний в мові,

ознаки різні виражать при слові.

Сполучник каже: скромну роль я маю,

але слова я в мові сполучаю.

І частка мовить: слово я службове,

але людині чесно я служу.
І, будьте певні, в інтересах мови
і так і ні де треба я скажу.

А вигук може пролунать, як дзвін,

у мові, мабуть, найщиріший він!

«Ура! — гукнеш ти друзям неодмінно. —

Сьогодні з мови я дістав «відмінно»!»

Частини мови! Назви наче й звичні,

полюбиш їх — красиві, поетичні!

«Відмінно» заслужив ти. Знав — чудово.

Це за любов найвища з нагород.

Хто ж так назвав оці частини мови?

Назвали вчені.
Й підхопив народ!


ПРО ДАВНІЙ ПРЕДМЕТ


Загадка


Цей іменник означа предмет

для зрізання злаків і трави.
Прочитаєш ззаду наперед —
будь-що тисни ним чи сік дави.
Який це іменник?

(Серп, прес)



ЛІНИВОМУ НЕ РОЗГАДАТЬ НІКОЛИ


Загадка


Лінивому не розгадать ніколи,

кмітливому на відповідь — хвилина.
А буде наша загадка така:
три букви, означають те, що й поле.
Додай знак м'якшення — і вже тварина
з родини оленів, струнка й прудка.

Що це таке?


(Лан і лань)



ЦЕ Ж ЯК ВІРШ!


Є ще люди сонні, наче сови,

а глухі до слова — це найгірш.
Ти до рідної прислухайсь мови,
прокажи відмінки — це ж як вірш!

Називний питає: хто ти? що ти?

Хоче він про наслідки роботи
і про тебе чути лиш похвали,
щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого —

хоче знати він: кого? чого?
І про тебе знать, якого роду,
що немає роду переводу.

Все давальний дасть — не жаль йому,

але хоче знать: кому? чому?
Знать про тебе, гожого на вроду,
що даєш і ти свому народу?

У знахідного свої потреби:

він — кого? і що? — питає в тебе.
І кого всі ми за друзів маєм,
і що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний хоче знать: ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.
Хоче знать: що здатний ти утнути?
Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А місцевий — де? В якому місці?

Хоче знати — у селі чи в місті?
Кличний закликає всіх навколо:
гей, Іване, Петре чи Миколо,
ви не будьте сонні та байдужі —
у житті нема нічого згірш.

Рідна мова! В ній слова — як ружі,

а самі відмінки — наче вірш.


НА УРОЦІ МАТЕМАТИКИ


Він до класу зайшов неквапливо,

крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.

Заспівало нам слово доданок,

мов дударик заграв на дуду;
а дільник — як щільник із дуплянок,
що дідусь нам зібрав у саду.

Частка, множник, добуток, остача —

квітів жмутик, і бджілка гуде;
оживають слова — і задача
веселіше до розв'язку йде.

Зачаровані мовним розмаєм,

що росою спадає з розгіль,
ми в учителя щиро питаєм:
— А від кіль це буяння? Відкіль?

— Від землі слова рідного соки, —

усміхнувсь він, скінчивши урок, —
Це — поезії небо високе,
що людину зове до зірок.


ВІН ПІСЛЯ РЕЧЕННЯ, ЦИТАТИ


Загадка


Він після речення, цитати

вмостився, схожий на гачок.
Всіх нас примушує питати,
а сам ні пари з уст — мовчок.

Що це таке?


(Знак запитання)



МУДРИЙ ПОРАДНИК


Загадка


Завжди можу стати в пригоді,

моїх вам порад не злічить.
І кажуть про мене в народі:
«Мовчить, а сто дурнів навчить».

Що це таке?


(Книга)



ДІЄ СЛОВО!


Бистрі очі, вмілі руки,

рухи точні, як слова.
Вияв радості і муки —
слова, мови плоть жива.

Де леміш і чересло —

розрослось колосся,
сиве жито поросло —
слово розцвілося!

Де сокири звуки чисті,

пилки виспіви прості,
тирси розсипи злотисті,
мови злитки золоті.

Де позначило тесло

біг коліс, полоззя,
де цвілося ремесло —
слово розцвілося!

Стружок кучері русяві,

сиві вуса конопель,
на Дніпрі, Сулі, Росаві -
не за тридев'ять земель.

Де загонило весло

в сіть йорша, лосося,
змислі слово проросло –
слово розцвілося!

Далі – лопать замість весел

і машина замість рук,
від старих простих ремесел –
в царство мудрості наук.

Щоб ракету понесло

в зоряне міжгроззя.
Де безмежне зір число –
слово розцвілося!
Категория: 12 | Просмотров: 503 | Добавил: drakor
» Поиск

» Календарь
«  Апрель 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

» Архив записей

» Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • » Поиск


    Copyright MyCorp © 2017
    Сделать бесплатный сайт с uCoz