Коли по ночі світить день погожий, Отець дня — сонце, місяць — мати ночі,
А їй у поміч — зірок ясні очі.
Як сонце ясне промені розкине,
То геть одступлять світу цього тіні.
Живе береться зразу до роботи:
Нема без сонця працювать охоти. Небесне сонце дивиться усюди,
Хіба в яскині* ясності не буде.
Не дасться сонце глянути на себе,
Осліпить очі, бо є оком неба.
Зориш на сонце — очі мружить маєш,
А не примружиш, то біди зазнаєш. Ясне і красне над усі створіння,
Це щире сонце, гідне поклоніння.
Воно за землю більше набагато,
Як тьмиться, має горе нас узяти.
З усіх планет, що знаємо їх лише,
Воно убрання має найпишніше. Кришталь небесний в камінь переходить,
І просту склянку блиск той благородить,
Зіркам дарує й місяцеві ясність.
Кого ж не вразить сонячна прекрасність?
* Я с к и н я — печера, місце відлюднення.
ПРО СОНЦЕ | Просмотров:510 | Добавил:drakor | Дата:19.03.2011
Лазар Баранович
(1620 - 1693)
Преосвященний Лазар (Баранович), архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський
(1620 - 1693)
Біографія Народився в 1620 р. в Україні.
Навчався в школі Київського Братського Богоявленського монастиря.
Остаточну освіту отримав у польських колегіях.
На початку 40-х років XVII сторіччя був наставником у Київській академії. З 1650 р. - ректор Київської колегії (академії) й ігумен Братського
училищного монастиря, а з 1651 або 1652 р. - і Києво-Кирилівського
монастиря.
В 1651 р. залишив академію і мешкав у монастирях Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому. З 1653 р. завідував Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.
8 березня 1657 р. у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським
рукопокладений на єпископа Чернігівського, але тому що старий
архієпископ Чернігівський Зосима був живий, поселився в
Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосими в
Чернігівській єпархії було два єпископи. Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії.
8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа.
В 1692 р. звільнений на спочинок.
Помер 3 вересня 1693 р. Похований у Чернігівському Борисоглібському
монастирі. Архієпископ Лазар - ревний поборник святої віри і благочестя.
Святитель Димитрий Ростовський називав його стовпом православ'я. У
бурхливий час міжусобиць, коли Україна, недавно приєднана до Росії,
тільки-но знову не відторгнулася від неї, - Лазар Баранович показав себе
не тільки красномовним проповідником і талановитим духовним
письменником, але і великим громадським діячем.
Недовго йому довелося займатися святою справою виховання
юнацтва в дусі православ'я. Скоро Братня колегія була розгромлена
уніатами. Ректор її, ігумен Лазар, був вимушений видалитися в
Кирилівський монастир. Останні з дорослих вихованців узялися до зброї.
Поляки і кримські татари під виглядом союзників то одного, то іншого з
гетьманів, бродили по Україні, палили і грабували села, навіть на
околицях Києва в 1665 р. почалися воєнні дії. Архієпископ Лазар ревно піклувався про відбудову зруйнованих храмів і
монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три
монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у
Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті.
Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський
Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа
залишалася до 1672 р.
В епоху зворушення умів, коли не тільки гетьмани і
козацтво, а і деякі ієрархи стояли за приєднання України то до Польщі,
то до Туреччини, архієпископ Лазар твердо тримався того напрямку, який
єдиний був прийнятним для православних. "Під басурманською рукою стогне
Греція, - писав він митрополиту Київському Іосифу, що схилявся на бік
Туреччини, - і для чого під таке ярмо класти шию? Греки раді б
звільнитися від нього, Русь сама лізе. Я свої вівці чернігівські
наставив на шлях, і ви, всієї Русі пастир, ведіть всю Русь до монарха
руського, а самі летіть на престол свій, як на гніздо своє".
В 1669 р. він переконав гетьмана Многогрішного послати в
Москву посольство із проханням про прийняття Малоросії в підданство і
про підтвердження козацьких вольностей. Членам цього посольства було
доручено вимагати, щоб російський уряд не віддавав полякам Києва -
"цього першопрестольного граду царства Руського, від якого споконвіку на
всю Русь засяла благодать Божа". На збереженні Києва особливо
наполягали і архієпископ Лазар Баранович, і гетьман Многогрішний,
колишній митр. Іосиф (Тукальський) і ін. Під їхнім впливом цар Олексій
Михайлович вирішив цілком приєднати Київ до Росії. Але в той же час
архієпископ Лазар наполягав на самостійності Київської митрополії. Він
був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні
звичайної єпархії і боровся за збереження прав малоросійського
духівництва. Мабуть, тому, коли з'явилася можливість поставити для Києва
православного митрополита, то був обраний не він, а Гедеон
Святополк-Четвертинський.
Після перенесення кафедри з Новгород-Сіверська в
Чернігів почався великий подвиг місіонерства архієпископа Лазаря на
захист істин св. Православної віри і посилення боротьби з єзуїтами. Він з
істинно апостольськими ревнощами навчав чернігівську паству своїми
красномовними проповідями, багато писав проти унії, заснував у Чернігові
друкарню, де друкувалися такі необхідні для православних книги.
Його заслуги в справі видання і виправлення церковних
книг по справедливості ставлять поряд із заслугами митрополита Петра
Могили, патріарха Никона, ключарей Діонісія і Арсенія і ієромонаха
Єпифанія Славинецького. Народний розголос, шануючи його як праведника, живить впевненість у нетлінні його тіла.