| » Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
В разделе материалов: 23
Показано материалов: 11-20 |
Страницы: « 1 2 3 » |
Лазар Баранович
ПРО МІСЯЦЬ І ЗОРІ
Місяць щоночі з-за обрію сходить,
Сила господня над ним верховодить.
Факел то божий немеркнучи сяє,
Нам серед ночі пітьму розганяє.
Зорі свічками поблискують з неба —
Бога хвалити за те людям треба.
В бурю на зорі плавці поглядають,
Шлях через море собі прокладають.
Місяцем, Сонцем творець, як м'ячами,
Кида по небу, мов грається з нами.
Людям до речі та божа забава,
Богу за неї повік буде слава:
Гра та дає нам всі овочі й злаки —
Як же за неї не скласти подяки?
Сонце промінням поля зогріває,
Буйним колоссям людей наділяє.
Місяць остуду в суху ниву ронить,
З того щедріше земля плодородить. |
Лазар Баранович
ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО — ДОБРОГО, ЗЛОГО
Є час для всього, мудрі так казали,
Котрі на світі добре все пізнали.
Час народитись, смертний час чатує,
Бог забере в нас, бог нас обдарує.
Час плачу, сміху, час будинки ставить,
Час їх валити, час мовчать, час править,
Постити, їсти, спати час, кохати —
На все у світі треба час свій мати.
Тобі як, боже, час ми повертаєм —
Час не марнуєм, а про себе дбаєм.
Час сей зверни на добру вічність, боже,
Поки нам вічність думку не тривожить. |
Лазар Баранович
ОДИН — БАГАТИЙ, НА ІНШОМУ — ЛАТИ
Отой багатий, а отой бідує,
Один позичить — другий заборгує.
Багатий завжди злидню дати може —
Своїм набутком хай йому поможе.
Якби зайвини можні роздавали,
Голоти в світі ми б не зустрічали.
Багатим одіж молі в шафах мітять —
Старці на ринку грішним тілом світять.
Багач напої у льоху ховає —
Жебрак од спраги тяжко знемагає.
Щури багатим зерно поїдають —
Під тином бідні з голоду конають.
Якби надлишки біднякам багаті
Давали, злидні полатали б лати.
Пани ж зогниле викинуть воліють,
Крихот вділити Лазарям 1 шкодіють.
Нещасних прийме лоно Аврамове 2,
Для скнар же пекло певно вже готове. |
Лазар Баранович
ВЕСЕЛКА ЯСНІЄ — КОЖЕН РАДІЄ
Веселці небом у красі препишній
Звелів простертись з краю в край Всевишній.
Барвисто сонце світлом у ній грає
І дивом дивним понад світом сяє.
Товманта донька 1, захвату ти гідна,
Людськії очі полониш побідно!
Хай лиш художник фарбами змалює
Взірець, що небо в ній йому дарує.
Той лук стріли і тетиви не знає,
Не війни — спокій людям провіщає.
Веселці в хмарах дороге одіння
Гаптує сонця золоте проміння.
На жаль, короткий вік веселка має —
З красою в світі завжди так буває:
Що лиш природа красне намалює,
Якась хвороба те нараз плюндрує. |
Лазар Баранович
ЛИСОМУ МУДРЕЦЕВІ
Поки на думку мудрий розживеться,
То не один раз в голові шкребеться.
Лисими мудрих тьми тьмущі ставали —
Чухали тім'я, коли щось писали.
Щоб не було так, ти згадуй про бога,
Мудрість якого лікує й німого. |
Лазар Баранович
ПРОСТАКУ МУДРЕЦЬ НЕ В ЛАД, МУДРЕЦЮ ПРОСТАК НЕ РАД
Мудрого простий звичайно не любить,
Ще й дорікає, за мудрість ту гудить,
Він йому заздрить, перечачи богу —
Мудрий бо в небо зна певну дорогу.
Простий є простим, і бути так має,
Сам що не вчився, то мудрого лає.
Мудрий чи ж винен, що простий науки
Взяти не втямив, лінуючись, в руки?
Гідний той шани, хто, праці доклавши,
Мудрість осилив, науки пізнавши.
Шеляга варта простого глупота —
Мудрість осягне лиш вперта робота.
Мудрості ціну завжди мудрі знають,
Прості даремно громи в них вергають.
Тільки ж і простість сіять може злотом,
Мудрість же скніти нікчемним болотом —
Простість та має Христу бути мила,
Мудрості скрита в тій простості сила. |
Лазар Баранович
АВТОР ЖАЛКУЄ І АПЕЛЮЄ
Визнати мушу — жаль мене бентежить,
Я складав вірші — іншим честь належить.
Так ото бджоли — мед самі збирають,
А мед той інші потім споживають.
Так і в овечки вовна є кошлата,
Та з її вовни іншим тепла шата.
Птахи по гніздах пташенят годують —
Яструби хижі їх собі полюють.
Віл працьовитий так у плузі ходить,
А врожай людям, не волові, родить.
Так у садочку ягоди рясніють —
Іншим на користь будуть, як доспіють.
Сажалки, ріки рибку розмножають,
Але ж ту рибку люди поїдають.
За все на світі, боже, тобі шана!
І моя праця цілою зостане —
Не собі слави, тобі прагну, боже,
Хай моя праця у тім допоможе. |
Лазар Баранович
РУСИН ДО ПОЛЯКА ЩОСЬ ПО-ПОЛЬСЬКУ БАЛАКА
Не усякому поляку
Будуть вірші сі до смаку.
О коли б ти, ляше, вірші
В руській мові склав не гірші!
Звір се дикий для русина —
Що польщизна, що латина.
Звір той гострі має роги.
Тож, поляче, не будь строгий,
Почитай, як я утямив,
І оддай нам тим же самим.
Як напишеш щось по-руську,
Русин прийме те за гуску:
Вільність мають поетове
Щодо вимислів і мови!
Хай я вжив незграбне слово,
Аби суть була здорова.
Собі схильності я зичу,
Бо на мудрість твою лічу.
Тішся, ляше, що русини
Твою мову цінять нині.
Я б радів лиш, ляше-брате,
Коли б руську вмів ти знати,
Щоб вернулися часи ті,
Як ходили турка бити,
І святий гнів на турчина
Єднав ляха і русина.
Схаменись, вернись до згоди,
Загаси пожар незгоди! |
Лазар Баранович
ПРО ТЕ Ж
Прошу, не майте мого Аполліна
Богу поганів за рідного сина.
Небо співаю, а Polo* — од Неба
Звано Аполло, читати так треба.
Знайте, здорові: Polum Неба мати 1,
Я й мій Аполло вам будем сприяти.
(*
Гра слів: polum (лат.) — знахідний відмінок від polus — небесне
склепіння, небо; а — прийменник «од», «від»; отже, а polo — «од неба») |
Лазар Баранович
ЧИТАЧУ ЛАСКАВИЙ, ПИЛЬНО ЗВАЖ СІ СПРАВИ
Пробач, що просто я взявся писати,
Перо в звичайне чорнило вмочати;
Якби наваживсь у мозок вмочити,
Надлюдські мав би писання створити,
А що чорнила перу вистачало,
Писати мозком кебети не стало;
Чинив, як люди — всі люди на світі
Папір інкавстом навикли чорнити,
Перо у мозок не пхав із них жоден —
Із того шляху зійти я не годен.
Читай же, прошу, мою ти роботу,
Хоч і нездала, не зменшуй охоту,
Бо, як на мене, твоє я читав би,
Коли б ти взявся і так написав би.
Молись до бога за мене, читачу,
Хай я сі вірші на небі побачу.
За ту молитву дам добру пораду:
Свій гріб згадав я, і ти свій згадуй. |
|
|
|