Іван Підкова
Було колись в Україні, що
запорожці панували, добуваючи славу та свободу. Тепер минули ті часи,
тільки вітер нишком у полі з вітром говорить про волю.
Було колись добре жити на Вкраїні, згадаєш — і серце спочине.
Чорна хмара вкриває небо й сонце. Синє море звірюкою стогне і виє.
Козаки на байдаках виходять у море погуляти. Хвилі кругом як ті гори, а
козакам того тільки й треба, пливуть собі та співають. Попереду отаман
веде, куди знає. Закрутив чорні вуса, підняв шапку — човни стали. І
подає команду — рушати до самого Царграду, до султана в гості. Козаки
готові, отаман дякує їм. Синє море кипить, а пан-отаман знову походжає
та на хвилю поглядає.
Коментар
Козаки здавна славилися своїми морськими
походами, своєю кмітливістю та винахідливістю в них. Вони визволяли із
полону братів християн, били ворогів, брали велику здобич.
Згадка
про минулу славу, відважних та мудрих отаманів повинна була б пробудити
в сучасників поета й нащадків прагнення до боротьби за волю й
незалежність, мужність та рішучість у двобої з ворогами.