Марія
У Йосипа, у тесляра, Марія в
наймичках росла. Виросла, як квітка. Старий ставився до неї, як до
дитини, милувався нею. А вона то вовну пряде, то козу з козенятком пасе,
то в гаю, як у раю, гуляк Якось прийшов до них гість із Назарета. Був
він у білому хітоні, «мов намальований сіяв». Марія принесла вечерю,
сама ж не їла, лише дивилася на дивного гостя, слухала його розмову, що
падала на серце. Дівчина з глеком пішла по воду до криниці, а гість за
нею...
Після того як гість пішов, Марія змінилася, змарніла. Йосип на неї
подивився і запропонував обвінчатися, а то можуть її на вулиці вбити.
Пішла Марія під вінець, так і не діждавшись свого апостола. Люди
говорили, що в місті Тіверіаді розіп'яли якогось провозвістителя месії.
Марія зрозуміла, що то і є той дивний гість.
Сидять вони в хатині невеселі, Йосип майструє колиску, а Марія шиє
сорочечки. Аж тут указ від кесаря — йти на ревізію у город Віфлеем.
Пішли вони з Йосипом. У дорозі Марія народила Сина. Пастухи, що
проходили мимо, взяли її з дитиною у свій вертеп.
В Іудеї заговорили, що збулися пророчества Ієремії та Ісаії, —
народився месія. Аж тут прийшов наказ від царя Ірода, і легіон з
Єрусалима став винищувати всіх хлопчиків-немовлят. Убогі пастухи
допомогли Марії втекти в Єгипет.
Йосип і Марія з сином жили в очеретяній хатинці, працювали. Коли не
стало царя Ірода, повернулися на батьківщину, але там усе було
зруйноване. Родину Марії прихистила стара вдова Єлизавета, дальня
родичка, що жила в Назареті. Син Марії ріс разом з Івасем, сином удови.
Разом гралися, разом ходили, до школи. Одного разу Йосип і Марія пішли
на ярмарок у Єрусалим. Кинулися, а дитини немає. Знайшли його аж у
храмі, де він сидів між рабинами і научав, як у світі жить, людей
любить. Радіє Марія — вона вже бачить самого Бога на землі.
Виріс син і пішов зі словом поміж людьми. А Марія все покинула — й
за ним, аж поки не дійшла до Голгофи. Син «поніс лукавим правди слово!
Не вняли слову! Розп'яли!» Залишилася Марія сама, бо не стало вже нікого
з рідні. Не стало й учнів Сина — сховалися, потім розійшлися.
Марія, коли біля неї зібралися посумувати учні Сина, підтримала
їхній дух «своїм святим огненним словом». І розійшлися мужі по світу, і
понесли слова любові й правди. Мати ж, сумуючи, померла під тином від
голоду. І тільки потім її ченці возвеличили, як Царицю. А вона «мов
золото в тому горнилі, В людській душі возобновилась, Й душі скорбящій і
убогій».
Коментар
У
поемі «Марія» Т. Шевченко подає новозавітний переказ про Богородицю
Марію, але дає її образу дещо нове наповнення. Після загибелі сина мати
продовжує його справу. Образ Марії символічно-узагальнений, — він
уособлює джерело добра, що змінює світ.