ПРИЧИННА
(Балада)
Буря на Дніпрі. Горами зіймаються величезні хвилі, гнуться під
поривами шаленого вітру високі верби. А на березі, біля гаю, щось біле
блукає, схоже на русалку. Ні, то не русалка, а дівчина, що її ворожка
зробила причинною, аби менше сумувала за молодим козаком. Торік він
пішов у похід, обіцяв повернутися, та чомусь не їхав. Дівчина-сирота
щиро полюбила козака і побивалася за ним, не знаючи, чи він живий, чи,
може загинув; чи кохає її, чи знайшов собі іншу.
Так вона ходила берегом, а тим часом з води повиринали русалки і залоскотали причинну.
Вранці з діброви виїхав козак, кінь його вороненький ледве ступав,
спотикався. Доїхав до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, і
побачив її:
Вона! Боже милий!
Бач, заснула виглядавши.
Моя сизокрила!
Кинув коня та до неї:
«Боже ти мій, боже!»
Кличе її та цілує...
Ні, вже не поможе!
«За що ж вони розлучили
Мене із тобою?»
Зареготавсь, розігнався —
Та в дуб головою!
Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня і
козака з дівчиною, думали, що вони сплять, і хотіли їх злякати, але
зрозуміли, що ті мертві,— і втекли.
Козака і дівчину, як сиріт, поховали громадою. Насипали край дороги
дві могили в житі, посадили над козацькою могилою явір та ялину, а над
дівчиною — червону калину. На гілках співають птахи, поки зійде місяць і
повиходять з Дніпра русалки.