ТОПОЛЯ
Росте тополя край дороги «Стан високий, лист широкий...» Хто не йде мимо, той звертає увагу:
«Чумак іде подивиться
Та й голову схилить;
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі».
Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.
Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.
«Якби знала, що загине,— Була б не пустила».
Ніхто не знає, що йому судилося на віку.
А дівочий вік такий короткий:
«До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...»
Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:
« Воно чуло недоленьку,
А сказать не вміло».
Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:
«Без милого батько,
мати — Як чужії люде».
Пройшли роки, а хлопець не повертався. Дівчина з туги марніла, а
мати потай домовлялася видати її заміж за іншого, «за старого,
багатого». Дівчина йде до знахарки, щоб дізнатися про свою долю. Та дає
їй зілля й посилає до криниці, де й відбувається чарування:
«Зілля дива наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари».