В категории материалов: 1 Показано материалов: 1-1
ВАЛЕНТИН БИЧКО
ІЗ ЗБІРКИ ОПОВІДАНЬ «ГОРОБЕЦЬ-МОРЯК»
МАРТА І ГЛИНКА
Нам подарували телицю Марту. Пасти її було
нікому, бо я вже пішов до школи, а більше в сім'ї нікого не було, хто б
міг стати пастухом. Тому телицю припинали у саду між деревами на не дуже
густій, але ще зеленій травці.
У мене була улюблена курочка Глинка. Я прозвав її так за її
жовтаво-червонуватий колір. Коли я прибігав зі школи, вона завжди мене
зустрічала, сподіваючись ковтнути з моїх рук крихту хліба чи кілька
смачних смажених насінин.
Одначе останніми днями вона цього не робила. Спочатку я думав, що
курочка пропала. Але ні, я побачив її у саду, вона походжала біля телиці
Марти. Ну й нехай собі — вирішив я. Мабуть, не голодна.
Та коли я
уздрів, що Глинка від Марти майже не відходить і не біжить навіть на
голосне материне «ціпу-ціпу» — мені стало цікаво. І я почав
спостерігати.
Виявилось, що Глинка здзьобує з Мартиних ніг надокучливих і дуже
в'їдливих мух, та так старанно, що мухи навіть не встигають добре
укусити Марту. З цього почалося. А коли курочка і телиця звикли одна до
одної, то не було на Марті такого місця, на якому б Глинка не діставала
злючу комаху. Курочка вільно злітала на спину до Марти, і Марта тільки з
приємним відчуттям заплющувала очі та помахувала хвостом. Ясно було, що
і Глинці від того добре, мабуть, мухи — досить смачна куряча їжа.
Одного разу, прийшовши зі школи, я сів за кущем, щоб спостерігати за
цією зворушливою дружбою. Мух на Марті не було. Телиця лежала, а Глинка
подрімувала недалеко. Раптом пішов дощ. Марта відразу зіп'ялася на
ноги, а курочка чимдуж кинулась під неї. То була чудова схованка від
дощу.
Може, це трапилось і випадково, тільки я певен, що Марта таким
способом віддячувала Глинці за її хорошу і самовіддану товариську
роботу.