Жены русьскія въсплакаша ся (Де не лилися ви в нашій бувальщині)
Жены русьскія въсплакаша ся.
Де не лилися ви в нашій бувальщині, Де, в які дні, в які ночі — Чи в половеччині, чи то в князівській удапьщині,
Чи то в козаччині, ляччині, ханщині, панщині, Руськії сльози жіночі!
Скільки сердець розривалось, ридаючи, Скільки зв'ялили страждання! А як же мало таких, що міцніли, складаючи Слово до слова, в безсмертних піснях виливаючи
Тисячолітні ридання!
Слухаю, сестри, тих ваших пісень сумовитих, Слухаю й скорбно міркую: Скільки сердець тих розбитих, могил тих розритих, Жалощів скільки неситих, сліз вийшло пролитих На одну пісню такую?
Життя коротке, та безмежна штука І незглибиме творче ремесло; Що зразу, бачиться, тобі було Лиш оп'яніння, забавка, ошука,
Те в необнятий розмір уросло, Всю душу, мрії всі твої ввіссало, Всі сили забира і ще говорить: "Мало!"
І перед плодом власної уяви Стоїш, мов перед божеством яким, І сушиш кров свою йому для слави,
І своїх нервів сок, свій мозок перед ним Кладеш замість кадила й страви, І чуєш сам себе рабом його й підданим, Та в серці шепче щось: "Ні, буду твоїм паном".
Не вір сим пошептам! Зрадлива та богиня,
Та Муза! Вабить, надить і манить, Щоб виссать "я" твоє, зробить з тебе начиння Своїх забагань, дух твій спорожнить. Не вір мелодії, що з струн її дзвенить: "Ти будеш майстром, будеш паном тонів,
І серць володарем, і владником мільйонів".
О, не дури себе ти, молодая ліро! Коли в душі пісень тісниться рій, Служи богині непохитно, щиро, Та панувать над нею і не мрій. Хай спів твій буде запахуще миро
В пиру життя, та сам ти скромно стій І знай одно — poёta semper tiro1.
Весно, що за чудо ти Твориш в моїй груди? Чи твій поклик з мертвоти Й серце к жизні будить? Вчора тлів, мов Лазар, я
В горя домовині — Що ж се за нова зоря Мені блисла нині? Дивний голос мя кудись Кличе — тут-то, ген-то: "Встань, прокинься, пробудись! Vivere memento!"
Вітре теплий, брате мій, Чи твоя се мова?
Чи на гірці світляній Так шумить діброва? Травко,чи се, може, ти Втішно так шептала, Що з-під криги мертвоти Знов на світло встала? Чи се, може, шемріт твій, Річко, срібна ленто, Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас, Клик життя могучий… Весно, вітре, люблю вас, Гори, ріки, тучі! Люди, люди! Я ваш брат, Я для вас рад жити, Серця свого кров'ю рад Ваше горе змити. А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то! Лиш боротись значить жить… Vivere memento!