Встань, орачу! Вже прогули вітри, Проскрипів мороз, вже пройшла зима! Любо дихає воздух леготом; Мов у дівчини, що з сну будиться, В груді радісно б'єсь здоровая Молодая кров, Так і грудь землі диха-двигаєсь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу, встань! Сій в щасливий час золоте зерно! З трепетом любві мати щирая Обійме його, Кров'ю теплою накормить його, Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чистеє,
Руки сильнії, думка чесная, — Прокидайтеся! Встаньте, слухайте всемогущого Поклику весни! Сійте в головах думи вольнії, В серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх!
Сійте! На пухку, на живу ріллю Впадуть сімена думки вашої!
Гримить! Благодатна пора наступає, Природу розкішная дрож пронимає, Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий, І з заходу темная хмара летить
- Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, - Мабуть, благодатная хвиля надходить... Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари - плідної будущини тіни, Що людськість, мов красна весна, обновить...
Дивувалась зима: Чом се тають снiги, Чом льоди присли(1)всi На широкiй рiцi?
Дивувалась зима: Чом так слабне вона, Де той легiт (2) бересь,
Що теплом пронима?
Дивувалась зима: Як се скрiпла земля Наливаєсь теплом, Оживав щодня?
Дивувалась зима: Як посмiли над снiг Проклюнутись квiтки Запахущi, дрiбнi?
I дунула на них
Вiтром з уст льодяних, I пластом почала Снiг метати на них.
Похилились квiтки, Посумнiли, замклись (3). Шуря-буря пройшла - Вони знов пiднялись.
I найдужче над тим Дивувалась зима, Що на цвiт той дрiбний
В неї сили нема. ______________________ 1 Приснути - розламатися. 2 Легiт - легкий вiтерець. 3 Замклитись - закритись.
Роздивляючися літературну
фізіономію Лесі Українки, ми бачимо, що вона тільки закінчила першу добу
свого розвою, її талант тільки що отрясся з повивачів тієї
несамостійності, що путає кожного поета при перших його кроках. Він
тільки що уперше широко і сміло розмахнув крилами власного лету, тільки
що показав себе в повній силі і показав нам, чого ми можемо ждати у
будущині від сієї писательки.
...Останні її твори— се такий голосний та страшний стогін
примученої душі, якого не чулося у нас ще від часу киргизьких думок
Шевченкових. Сей стогін тим страшніший, що він не пливе з якогось
песимістичного світогляду, не є доктриною, а тільки є виразом безмірно
болючих обставин, серед яких живе авторка і серед яких знаходиться
українське слово та всяка вільна гуманна думка в Росії...
Леся Українка належить до тих талантів, що виробляються звільна,
що важкою інтенсивною працею доходять до панування над формою і змістом,
над мовою й ідеями. Десятиліття, що пройшло від опублікування її перших
творів, дозволяє нам слідити той розвій від перших, майже дитячих
поривів аж до повного майстерства, від дитинячо-примітивних форм до
блискучих і вповні гармонійних, від дитинячої імпресіоністики до широкої
ідейності і могутнього пристрасного огню. І коли ми рівночасно будемо
тямити про важкі обставини, серед яких відбувався той розвій, і до
крайності сумний стан того суспільного і духовного ґрунту, на якім
виростає наша писателька, то сам факт її постійного розвою і то власне
такого розвою будемо вважати доказом незвичайної сили її таланту і при
тім одною з найцікавіших появ нашої нової літератури...
В творчості нашої авторки чимраз частіше прориваються смілі ноти,
охота до життя1 і до боротьби, а разом з тим розширяється її світогляд,
поглибляється розуміння життя і його глибоких антагонізмів...
Вона помалу доходить до того, що може виспівувати найтяжчі, розпучливі
ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в
душі горить могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і широких
людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину...
Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте»
Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із
уст сеї слабосилої, хорої дівчини. ...Леся Українка не силкується на
Шевченків пафос, не пережовує його термінології; у неї є свій пафос,
своє власне слово...
У самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця...
В поемі «Давня казка» авторка підіймає наново тему, порушену в
«Місячній легенді», але підіймає далеко вдаліше, ставить її широко і
обробляє по-майстерськи. Ся тема — відносини поета до суспільності, а
властиво значення поезії в індивідуальному і громадському житті...
Лесина поема, без сумніву, одна з найкращих і найхарактерніших
окрас нашої нової літератури. В наших часах, в часах загального
рознервування і екстраваганції, в часах, коли скрізь лунає, аж лящить,
поклик «штука для штуки?» (?Мистецтво для мистецтва), аж чудно якось із
уст поета почувати такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу
поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці, поезія для маси
робочого народу — потіха в горі, спочинок по праці, для кожного чоловіка
— природний вираз розбудженого чуття і вищих змагань, для всієї громади
— заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для пригноблених —
вона гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників
грізний месник. Все і всюди поезія — слуга життєвих потреб, слуга того
вищого ідейного порядку, що веде людей до поступу, до поправи їх долі.
...Вона ... до найвищої сили і гідності доходить тільки тоді, коли
робиться виразом життя і боротьби найширших народних мас і заразом
бойовим окликом за найвищі людські і громадські ідеали — свободу,
рівність і братерство всіх людей... Цілу поему мусимо признати дуже
гарною. Композиція проста і ясна, без зайвих епізодів, конфлікти між
обома героями зазначені виразно, глибокими рисами, хоч і не підведені
крикливими фарбами, характери змальовані живо і вірно і, хоча ціла поема
властиво має символічне значення, то проте її герої ніде і нічим не
подібні до мертвих абстрактів і символів, а жиють повним індивідуальним
життям. Се великий тріумф таланту Лесі Українки; її твір є наскрізь
ідейний, а проте не є тенденційний.
Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша авторка в тій
поемі — гумор... «Давня казка» вся, від початку до кінця, держана в
легкім гумористичнім тоні. Се гумор наскрізь добродушний, щирий, що
пливе не з гамованої злості, не з за-висті, а з глибокої любові, з
ясного спокійного погляду на життя і його боротьбу. Навіть там, де сама
течія оповідання набирає кровавого кольору, напр., в бунтівницькій пісні
поетовій, авторка вміє своїм гумором озолотити ту кроваву течію, надати
їй побуту наївного жарту...
Ще раз повторяю: читаючи м'які та рознервовані або холодно
резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з тими
бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими
словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хора, слабосильна дівчина —
трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну...
Ми перебрали всі важніші поетичні твори Лесі Українки. Ми не
покривали хиб її перших спроб, судили їх гостро, міркуючи, що авторка
такої міри, як вона, не потребує поблажливості. Для пізніших творів ми
маємо найповніше признання і подив. Україна, на наш погляд, нині не має
поета, що міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею
Українкою...
її талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний: їй удаються й
епічні, і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки
формами її могутньої лірики. І. Франко.
Леся Українка. — Зібр. творів у 50-ти томах — К.: Наук, думка, 1981.— Т. ЗІ. — С 254-255, 264-371.