ЛИСИЧКА І ЖУРАВЕЛЬ
Лисичка з Журавлем у велику приязнь зайшли, навіть десь покумалися. От Лисичка і кличе Журавля до себе в гості.
— Приходи, кумцю! Приходи, любочку! Чим хата багата, тим і погощу.
Іде Журавель на прошений обід, а Лисичка наварила кашки з молочком, розмазала тонесенько по тарілці та й поставила перед кумом.
— Живися, кумочку, не погордуй! Сама варила.
Журавель стук-стук дзьобом, — нічого не спіймав. А Лисичка тим часом
лиже та й лиже кашку, аж поки сама всієї не з'їла. А коли кашки не
стало, вона й мовить:
— Вибачай, кумочку, більше не маю вас чим гостити.
— Спасибі й за те, — пісним голосом промовив Журавель. —
А ти б, кумонько, до мене завтра в гості прийшла!
— Добре, кумочку, прийду, чому не прийти, — мовить Лисичка.
На
другий день приходить Лисичка, а Журавель наварив м'яса, бурячків,
квасольки, картопельки, покраяв усе те на дрібні шматочки, зложив у
високе горнятко з вузькою шийкою та й поставив на столі перед Лисичкою.
— Живися, кумонько! Не погордуй, люба моя, — припрошує Журавель.
Нюхає Лисичка — добра страва! Встромляє голову до горнятка, не йде голова! Пробує лапкою, годі витягнути.
Крутиться
Лисичка, заскакує відси й відти довкола горнятка, — нічого не порадить.
А Журавель не дармує. Дзьоб-дзьоб у горнятко, та й їсть собі шматочок
за шматочком, поки всього не виїв.
— Вибачайте, кумонько, — мовить, випорожнивши горнятко, — чим
хата багата, тим і рада, а більше на сей раз нічого не розстарався.
Розсердилася
Лисичка, навіть не подякувала за гостину. Вона, бачите, думала, що на
цілий тиждень наїсться, а тут пришилося додому йти, облизня спіймавши.
Відтоді й зареклася Лисичка з Журавлями приязнь водити.