Все йде, все минає — і краю
немає... Вічний лише потяг людини до волі, до справедливості. 1
виразниками цих волелюбних прагнень українського народу стали гайдамаки.
Таке визначення, звичайно ж, не подобається офіційним письменникам,
прихильникам абсолютизму. Для поета ж часи козаччини, гайдамаччини —
славне минуле.
Інтродукція. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт
призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати (члени
озброєних загонів дрібної шляхти), які мали цю державність захищати,
грабували Україну, знущалися з її народу. їхні дії викликали обурення
проти шляхти — гайдамаки готувалися до повстання, «ножі освятили».
Галайда. Ярема Галайда — наймит у шинкаря Лейби. Цілий день він за
попихача. Сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана Оксана.
Вночі, коли шинкар лічив гроші, Ярема взяв торбу й пішов у Вільшану.
Конфедерати.
Цієї ж ночі до Лейби вдерлися конфедерати, побили господаря,
допитуючись, де його дочка. Хитрий корчмар сказав, що вона вмерла. Він
усіляко догоджав непроханим гостям, принижувався, підливав горілки.
Коли шляхта стала вимагати в нього гроші, він сказав, що не має «ні
шеляга», а багато червінців є в костьолі у вільшанського титаря, до того
ж іще й дочка в того гарна, «як панночка». Конфедерати залишили
корчмаря й поїхали у Вільшану.
Титар. У Вільшані Ярема, ходячи попід гаєм, співав та виглядай
Оксану. Аж заплакав, боячись, що та не прийде. Побачивши дівчину, зрадів
і забув про все. Титарівна ж забарилася, бо занедужав батько. Ярема
сказав, що йде в Чигирин до гайдамаків, щоб здобути славу, багатство і
покласти все до ніг Оксани, одягти її, як гетьманшу. Закохані мріяли, як
житимуть, коли не стане ворогів в Україні. Присягайся одне одному у
вірності та й розійшлися.
А тим часом конфедерати вдерлися до титаря, стали його катувати,
вимагати гроші. Замордувавши бідного чоловіка, запалили церкву. Як
прибігла Оксана й побачила все це, так і знепритомніла. У такому стані
ляхи й забрали її із собою.
Свято в Чигирині. За багатьох гетьманів Чигирин був містом козацької вольниці. Тепер тут тиша.
Та
ось над Тясмином, у темнім гаю, зібралися прості козаки і старшина, щоб
покарати ворогів. Стояли вози з ножами. Люди чекали дзвонів, що мали
сповістити про початок церковної служби, і слухали, як співав сліпий
кобзар. Нарешті почалася служба: попи святили ножі й закликали боротися з
ненависною шляхтою, яка стільки лиха принесла українському народу.
Треті півні. Коліївщина, це «пекельне свято», охопила колись всю
Україну. Але з часом про неї забули, й онуки славних повстанців покірно
«панам жито сіють».
Вночі берегом Дніпра йшов козак і журився,
відчуваючи щось недобре. Мав у Черкасах чекати сигналу до повстання —
третіх півнів. Ярема замислився над долею свого рідного краю. Він
сподівався, що колись в Україні знову «блисне булава».
Червоний бенкет. «Задзвонили в усі дзвони по всій Україні»,
гайдамаки почали бити шляхту. У Черкаси до Залізняка прийшов і Ярема.
Там він дізнався, що конфедерати вбили титаря і викрали Оксану. Записали
Ярему як Галайду (бездомний бурлака), дали коня і, залишивши за собою
палаюче місто, поїхали далі. Молодий козак тяжко тужив за Оксаною.
Гупалівщина. Повстання охопило всю Україну. «...Остались Діти та собаки — Жінки навіть з рогачами Пішли в гайдамаки».
У такій кривавій різні, на думку поета, винні «ксьондзи, єзуїти», кі посіяли ворожнечу між братніми слов'янськими народами.
Загін Залізняка проїхав Вільшану, Будища, де в лісі поховалися ляхи.
Гайдамаки позбивали їх із дерев, як груші. Повстанці знайшли скарби
конфедератів і пішли карати ворогів у Лисянку.
Бенкет у Лисянці.
Гонта й Залізняк керували повстанням у Лисянці. Не жаліли нікого.
Особливо лютував Ярема. Гайдамаки влаштували бенкет серед палаючого
міста. Тут Галайда побачив переодягненого в козацький одяг Лейбу, який
сказав йому, що в будинку за мурами ляхи тримають Оксану. Гайдамаки
стріляють у будинок з гармат, Ярема з Лейбою встигають прокрастися туди і
винести з льоху напівживу Оксану.
Лебедин. Оксану відвезли до Лебедина в монастир. Опритомнівши,
дівчина розповіла бабусі-черниці про те, як потрапила в полон до ляхів,
як хотіла накласти на себе руки і лише думка про коханого врятувала її.
Черниця
ж розказала Оксані, що її привіз саме Ярема й обіцяв незабаром
повернутися. Він і справді приїхав, обвінчався й того ж дня покинув, щоб
разом із повстанцями бити ляхів.
Гонта в Умані. Пройшло вже літо, зима, а повстання все тривало.
Ярема прославився аж на всю Україну як завзятий гайдамака. Ось обступили
повстанці Умань і затопили її панською кров'ю. До Ґонти привели двох
хлопчиків-католиків. Це були його сини, проте він, вірний присязі бити
католиків, власноручно вбив і їх, тяжко страждаючи як батько. Вночі він
крадькома поховав дітей, бажаючи для себе швидкої смерті.
Епілог. Майже рік тривало повстання та й ущухло. Ляхи взяли Ґонту,
тяжко катували й стратили. Помер з того горя й Залізняк. Гайдамаки
розійшлися хто куди. Тим часом було зруйновано Запорозьку Січ. А Україна
«навіки заснула», тільки часом колишні повстанці, йдучи над Дніпром,
співають гайдамацьких пісень.
Коментар
Офіційна
влада, та й багато людей вважали гайдамаків розбійниками, яких треба
було суворо покарати. Т. Шевченко вперше публічно розкрив причини
повстання — жорстокі утиски, економічний і духовний гніт українського
народу з боку польської шляхти. Гайдамаки — такі ж люди із серцями, що
вміють любити й страждати. Вони вірні присязі, товариству до кінця,
готові до самопожертви. Поет нагадує своєму народу про героїчне минуле,
закликаючи до боротьби проти будь-якого гніту й неволі.
На Дніпрі — буря. Горами
здіймаються хвилі, гнуться від вітру тополі. А на березі щось біле
блукає. То не русалка, а дівчина, яку ворожка зробила причинною, щоб не
сумувала за молодим козаком. Торік він пішов у похід, обіцяв
повернутися, та все не їхав. Дівчина-сирота щиро полюбила козака,
побивалася за ним, не знаючи, чи живий, чи ні, кохає її чи іншу зустрів.
Так вона ходила берегом, а тим часом з води виринули русалки й залоскотали її.
Вранці
виїхав із діброви козак, його кінь вороненький ледве ступав. Під'їхав
до того дуба, де розлучився з коханою дівчиною, побачив милу, а вона
лежить не дихаючи. Розігнався тоді козак та в дуб головою!
Невдовзі проходили там дівчата, що йшли в поле жати. Побачили коня,
козака й дівчину під дубом. Думаючи, що ті сплять, хотіли злякати, але,
зрозумівши, що вони неживі, втекли. Козака й дівчину, як сиріт, поховали
громадою. Посадили над козаком явір та ялинку, а над дівчиною — червону
калину. На гілках співають птахи, поки зійде місяць і повиходять з
Дніпра русалки.
Лілея
Лілею питає Цвіт Королевий, чому її, коли
росла, люди не любили, а тепер очей не зводять, милуються. І розповіла
Лілея своєму братові, Цвіту Королевому, що була вона колись людиною, а
мати її все журилася, на неї дивлячись, і проклинала пана. Потім мати
померла, а її пан взяв у палати, виростив. Не знала тільки, що вона
байстря, паноті донька. Пан десь поїхав, її покинув, люди ж його
прокляли й бутим ж спалили. А її остригли, поглумилися, вигнали, навіть
узимку до хати не пустили. Як померла, проросла квіткою, Лілеєю —
сніго-цвітом, і тепер дівчата нею квітчаються, веселить вона людей — тих
самих, що вбили її й матір. Заплакала Лілея, а Цвіт Королевий схилив їй
на біле плече червоно-рожеву голівоньку.
Коментар
Балади
стали першими поетичними творами Т. Шевченка. Вони мають виразний
романтичний характер, написані за українськими народними легендами про
русалок, які можуть залоскотати людину, про ворожок, що вміють лікувати
душевний біль, про квіти й дерева, в які перетворилися колись гарні
дівчата з трагічною долею. V цих творах присутні чудові описи природи,
здебільшого в романтичному дусі.
Думка
— поширений у романтичній поезії літературний жанр. Це короткий
ліричний вірш елегійного характеру, в якому даються переважно роздуми
автора або ліричного героя про свою тяжку долю, висловлені від їхнього
імені.
«Думка» («Нащо мені чорні брови...») Т. Шевченка побудована у формі
монологу дівчини-сироти, яка страждає від самотності, безталання. У
роздумах дівчини протиставляється її краса і нещаслива доля.
Вірш покладений на музику і став популярним романсом.
Вірш
Т Шевченка побудований за принципом розгорнутого паралелізму. Вітер
гойдає на гілці покинуте гніздечко соловейка, який тут колись співав.
Недавно так в Україні щебетав і І. Котляревський, автор славнозвісних
«Енеїди» та «Наталки Полтавки», а тепер його є немає. Найбільшою
заслугою Котляревського, на думку автора, було те, що він
Всю славу козацьку за словом єдиним
Переніс в убогу хату сироти.
Слово,
пісня — це велика сила. їх слухає і бідний, і багач, і щасливий, і
нещасний. Тільки серце злодія до нього байдуже. Тому Шевченко і давить
Котляревського, свого великого попередника, за його правди - дотепне
слово, називає батьком, орлом, кобзарем і говорить: