Я давно не печалюсь. Я давно не журюсь. Біля тихих причалів Свого щастя боюсь. Я давно не ридаю, Як ридала колись. Чи то сліз не стачає, Чи вже всі відлились? Біля тихих причалів, Біля свого вікна Я давно не печалюсь, Я давно не одна. Шовковиста травиця Вколисала мій сум. Тихий вечір мій вицвів Від непроханих дум. Як немає печалі, Як немає біди, То на тихих причалах Тягне цвіллю води. І хоча не печалюсь, І хоча не журюсь, Та за тихі причали В кожну бурю боюсь.
Пропоную вам "Веселий Букварик". Адже в грудні діти першого класу
мають своє перше шкільне свято - свято Букваря. Кожна Літера-вивчена і
хоче бути прочитаною на цьому святі. Виберіть собі віршик, де Літера
часто повторюється, і читайте весело, усміхнено.
Можна і всім
класом читати. Тоді вийде маленька вистава, де головний герой - Буквар. А
хто ще тільки збирається йти до школи, але вже знає букви, то хай
повторює віршиком, щоб не забулися. Ну, а хто ще і літер не знає, то хай
попросить старших, щоб вони начитади віршик на якусь літеру.
Запам'ятавши віршик, де часто повторюється одна літера, запам'ятаєте й
АЗБУКУ. Бажаю успіху, зичу Добра і Щастя Батькам і Дітям! Щиро і ніжно - поетеса Ганна Чубач.
"Веселий Букварик"
А мАленькА нАшА АллА Рушничок нА річці прАлА. МАмА Аллі говорилА: "Ти б його уже сушилА!" Але АллА тільки прАлА. Як сушить, ВОНА Не знАлА. *** По дорозі навпростець Біг Біленький Баранець. Біг та Біг... Аж натомився. Біля мене - не спинився. Прив'яжу теБе, приБлудо! Більше Бігати - Не Будеш! *** Вітер Віє, поВіВає. Він Вербу стару Гойдає. Вибіг ВоВчик на поляну І на Вітер косо глянуВ. Вітер ВоВчика злякаВся І В дупло Верби - СхоВаВся. *** Гриб у лісі заблудився, Бо Гіллячкою накрився. Глянув вліво, Глянув вправо І подумав: "Кепські справи!" А Горобчик пролітав, Він з Грибка Гіллячку - зняв. *** Десь взялися Дикі звірі. Дуже страшно заревіли. Щоб поДалі віД біДи, Дременули хто куДи. Тільки Дятел не тікав. Він-Довбав собі, Довбав. *** "Е! - сказала буква Е,- Звір мЕнЕ - нЕ здожЕнЕ!" І, махнувши нам рукою, Е - зробилася луною. "Е-е!" - гукаємо у ліс, "Е-е!" - відгукується скрізь. *** Є - нікуди не втікаЄ. Є - про звірів ще не знаЄ. Є - боятися не вміЄ. Є - завжди всьому радіЄ. Гляне звір На букву Є І - забуде зло своЄ. *** Жаба спала в Жабуринні, Жук - під кущиком оЖини Пролітали Журавлі З ясним сонцем на крилі. І Журливої співали. Жук - не чув, А Жаба - спала. *** Зранку Злива Здивувала - Всю пилюку поЗмивала: З листя, З прутиків лоЗи, ІЗ сухої дереЗи. Після Зливи і гроЗи Світ - Чистіший від сльоЗи. *** Наша нИва - не лінИва, Бо на нИву- впала злИва. І шепоче: "Я - жИва!" Наша нИва - тихо сходИть І вИсоке жИто родИть. *** Їжачок давно не Їв. Чистив ніженьки свої. Їздив коник на стеблині. Теж не Їв нічого нині. Дід Їздовий Їхав в ліс, Їжу Їм обом Привіз. *** Йод - в аптеці ми купили. Його пляшечку відкрили. "ОЙ! - Івасик наш ридає,- Йод - кусається, щипає!" А ми Йод отой хвалили, Хворий пальчик ним -Змастили. *** І - підслухало розмову. І - з'єднало слово з словом. І - виспівує пісні: І веселі, І сумні. Над собою крапку носить І нічого в нас Не просить. *** КотиК сКочив на КурниК - В КурниКу піднявся КриК. КвочКа зляКано Кричала, Під Крило Курчат ховала. КотиК сам собі сКазав: "Ох, яК я їх налякав!" *** Літом Ластівка Літає, Ластів'ят маЛих навчає: "Не Лінуйтесь, Ластів'ята, Вчіться Літечком Літати, Бо, як Літо відЛітує, Ми за море помандруєм". *** Миші МилоМ Миску Мили. Миші Мило - загубили. Ми навМисне в ліс прийшли, Але Мила - не знайшли. Може, Мило в річку впало? Може, Мило жаба вкрала і від спинки аж до п'ят Миє Милих жабенят? *** Носоріг Нас - Не любив. Рогом Нірку собі рив. Ну, для чого тобі Нірка, Коли й так в Неволі гірко? ПерестаНь! Спочити час! Носоріг - Не слухав Нас. *** Оля, ТОля і Марина Обірвали всю Ожину. ПОпринОсили дОдОму Лиш пО кОшику пустОму. "Де Ожина?" -їх питали. А ми її - пОз'їдали!" *** ПереПілка - гарна Птиця, Та вона хлоП'ят боїться. А хлоП'ята - візьмуть гілку І лякають ПереПілку. Не Потрібно так лякать - В неї П'ять ПереПелят. *** Рак Ранесенько пРоснувся, В чеРевики гаРні взувся. І без тата, і без мами Прогулявся під коРчами. СРібна Рибка пропливала. Вона Рака - не впізнала. Рак Розсердився, Роззувся І додому повернувся. *** Сіяв, віяв дід МуСій - ВуСа, вії у вівСі. Сіяв, віяв, виСівав, Славну піСеньху Співав: "Сію, вію, виСіваю, Бо вівСяні вуСа маю!" *** Тихо, Тихо в Темнім лісі. ХТось Таємний спиТь в горісі, Але Ти його не бійсь - Ти приходь у Темний ліс. ТуТ ніхТо Тебе не з'їсТь! ТуТ Ти будеш Тільки гісТь. *** У дУпло влетіла мУха,- Не хотіла мамУ слУхать. І дивУється дУпло: "Ще такого не бУло! Щоб така маленька мУха Не хотіла мамУ слУхать!" *** Фіолетові заграви. Фіолетові всі трави. Фіолетовий і став. Все це Федя малював. Фіолетовий Фломастер Каже Феді: "Я тут майстер!" І заграви, й трави, й став - Федя синім змалював. *** Ховрашки - Хотіли Хліба. Ховрашкам - давали рибу. Ховрашки Халви Хотіли, Та просити не уміли. Хто нам зможе підказать, Що вони іще їдять? *** Цап - покинув теплий хлів. Цап - капусти захотів. А за Цапом - Цапеня Через поле навмання. Цапе, Цапе, Цапе милий, Ще капусти - не садили! Цап - вернувся, спочиває. Цапеня - ще десь блукає. *** Через ріЧку, Через брід Ходить Чапля на обід. Для маленьких Чапленят Носить Чапля жабенят. А маленькі Чапленята Скоро будуть вже літати. *** ШиШка впала - не розбилась. ШиШка - в трави закотилась. НаШа Шура в ліс піШла, Але ШиШки -не знайШла. Принесла вона додому ЛиШе радість, лиШе втому. *** Щиглик, Щиглик, Що з тобою, Що не чуть пісень весною? Щиглик Щиро поділився, Що співати він стомився. Поки Щиглик спочиває, Ми своєї поспіваєм. *** Юля Юшку вранці їла. Юля Юшки - не хотіла. Мама просить: "Ще наллЮ?" Юля каже: "Не лЮблЮ!" *** "Як?-спитала буква Я,- ЦЯ Ялинка - не моЯ?" А Ялинка, Як почула, У Ярок Якийсь стрибнула. І гукає букві Я: "Не твоя я, а - своЯ!" *** Я - не шістЬ! Я - м'який знак! Це повинен знати всяк! Я - не літера нова. Я - пом'якшую слова. А у слові "олівецЬ" Я забігла у кінецЬ.
Матері лист напішу. Кожне слово від самого серця: «Як воно вдома?: Як воно вам, Рідна матусю, живеться?» Матері лист напишу. Щиро про все розпитаю. Літери - круглі, Moвa – чітка. Мати - помалу чітає. Слово єднаю до слова, Потім - на пошту несу Нашу беззвучну розмову, Нашу душевну краасу. Доня сміється: «Ти - надрукуй!» Як мені ії пояснити, Що тільки ласкава, Добра рука Вміє тепло воскресіти? Літери мама вчила сама, Вже як пішла я до школи. Не передасть ії Холодний метал Нашої радості, нашого болю.
Лішають багатство дітям: Квартиру, машину, дачу. Я також своє багатство Даремно сама не розтрачу. Залишу допитливій доні На обрії небо погоже, Дні роботящі, ночі безсонні Все те, що прожити не зможу.
Лишають багатство дітям. Радіють чи, може, бідніють? Спокійні, упевнені, ситі Самі залишить не зуміють. Залишу довірливій доні Слова, що од віку правдиві, Любов у сльозині солопій, Сльозу у любові щасливій.
Залишу батьків заповіти: Добро на землі засівати, Щоб їй, коли виростуть діти, Було що у спадок лишати.
Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941
року, в селі Плоске Муровано-Кироловецького району на Вінниччині в сім'ї
хліборобів.
Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики
Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при
Літературному інституті ім. М. Горького в Москві.
Працювала в редакціях газети «Літературна Україна» та журналу «Дніпро».
Авторка 30 поетичних збірок («Журавка» (1970), «Жниця» (1974),
«Ожинові береги» (1977), «Заповіти землі» (1978), «Срібна шибка» (1980),
«Святкую день» (1982), «Житня зоря» (1983), «Листя в криниці» (1984),
«Літо без осені» (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень.
За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою.
За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них
адресовані дітям: «Вивчаймо самі», «Сонячна абетка», «Алфавітні
усмішки», «Жук малий і волохатий», «Черепаха Аха», «Прикмети — не
секрети» та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для
дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і
школах літери за її «Абетками» та весело-виразні вірші.
Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.
Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії «Дружба»; заслужений діяч мистецтв України.